Читати книгу - "Парі на каченя, або Пограємось хлопчики, Тіна Вітовт"

Наступні два тижні були у мене дуже "цікаві", дякуючи Тимуру з його морозивом. Після вечірки на вечір наступного дня почувала себе жахливо. Висока температура тіла, біль у горлі. Мене страшенно лихоманило, від ломоти в тілі не знала куди себе діти, бери хоч під стіл лізь... Діагноз ангіна.

Кінець травня та початок червня провалялася  у ліжку лікуючись. Мала часу повно на відпочинок від усіх. Ніхто не бажав заразитися на початку літа. Залишили переживати таке щастя самій.

Розпочались літні канікули. Знічев'я читала книги, дивилася фільми, малювала... Займалася всім чим можна, аби тільки не нудьгувати. А для такої жвавої та діяльної натури як я - це була суцільна каторга. Отже визначила винним у своїх не земних стражданнях Тимура. Та поставила позначку і за дану неприємність відплатити.

Ні я не злопам'ятна. Я просто зла і пам'ять у мене хороша. Та розумію, що така халепа могла статися і без його причетності, але... мені потрібні факти та причини, щоб підкріпити свою мотивацію у завданні майбутніх збитків, тоді сумління не буде гризти. Та що приховувати, викорінити симпатію до нього не так вже легко.

Артем мене знову здивував. Приносив фрукти, правда близько не підходив до "заразної", куди ж без його жартиків. А коли була цілком здорова, ще й в піцерію нас з Лєркою зводив, відсвяткувати моє одужання. Ну дивний він.

Звичайно ми і раніше розважалися разом, але стільки уваги за такий короткий час, це щось новеньке. Чи це я вже стала недовірливою, та придераюся до дрібниць? Хоча враховуючи останні події, моя обережність цілком виправдана.

Чи ображалася я на хлопців? Так, але було одне "але", якщо для Тимура душа вимагала екзекуції, то Артему хотілося просто постукати по голові. Чому так не рівноцінно?

Можливо через те що з Артемом виросли разом, він постійно доглядав за своїми каченятами та оберігав, як справжній старший брат, хоча мені таким не являється. А його бажання укласти на мене парі, взагалі ірраціональне. Ну не можу ж я йому подобатися як дівчина, чи можу? О-о, нічого собі мене понесло, от тобі і два тижні постільного режиму, ще не такі дурниці в голову полізуть. Це ж Артем, друг дитинства, яка ще симпатія та почуття, геть в мене дах вже поїхав від неробства.

У місті стає все спекотніше, рятують ситуацію зелені насадження та фонтани, біля них можна хоча б трошки освіжитися. А так асфальт та бруківка ніби розпечені плити, розбий на них яйце і засмажиться...

Треба рятуватися. Все перебираюсь на дачу. У місті мене зараз нічого не тримає, і за нашою традицією з Лєркою переїжджаємо. Звичайно без нагляду нас ніхто не залишить, і на вихідних батьки завжди навідують нас. Для зручності обираємо один будинок, так вночі не страшно. Не люблю сама ночувати, ввижається та чується всяке, бррр...

За відсутності Артема, у нас є місцева жителька села, яка все і про всіх знає, така собі ходяча вікіпедія, і звати її баба Нюра. Вона також краще будь-яких сторожів, можна не переживати за наші будинки, навіть якщо ми не навідуємося довгий час туди. При потребі і пригріти мітлою чи граблями може. Бойова бабуля, хоча з виду мила та тендітна.

Одного разу я примудрилася розбомбити її курник велосипедом. Ото репету було на все село. Ох і отримала я тоді прочуханки, спочатку від баби Нюри, а потім від батьків. А все винен Артем, білку йому на голову, запевнив, що на більшій швидкості я краще навчуся на поворотах справлятися з кермом. І як ви думаєте? Курки з півнем мою майстерність ой як оцінили, аж курника тато переробляв.

Купи своїм новим житлом були цілком задоволені, як і їх господарка, приймаючи роботу та знову вибачення. Баба Нюра після оновлення, вище згаданої споруди, ще місяць мене пиріжками годувала, і все питала - "Що ж ти, Ритуля, на велосипеді перестала їздити? В тебе просто талант до їзди."

Ага, талантище, курники трощити, та ще колеса вісімкою робити. Може баба Нюра хотіла ще буду собаці обновити, так вибачай Бобік, мені і курника вистачило цілком в повністю. За м'яке місце вкушеною вівчаркою, я бажання не маю. З Бобіком я дружу, але хто його знає, як пес відреагує на подібний акт вандалізму.

Велосипед мені тато також відремонтував. Куди ж без нього, як на озеро їздити? У нас там і пляж з пісочком, і альтанки з місцями для шашликів. Ну і про риболовлю теж подбали, як на березі місця спеціальні облаштовано, так і човни для загального користування.

Все гарно облаштували місцеві жителі та ті у кого тут дачі. Краса. Ясне діло що відпочинок тут завжди чудесний. І літа ми очікували з нетерпінням.