Читати книгу - "Дружина боса, Марі Ді"

Я дивлюсь на колечко в оксамитовій коробочці й ніяк не можу повірити в те що відбувається. Звичайно, наші відносини почалися з фіктивного шлюбу, але ми домовились що все що буде далі відбувається то це реально. І якщо одружуємось, то не на рік, а назавжди. 

— Ну так що? — Кирил починає нервувати і я розумію що все ще не дала відповідь.

— Звичайно, так! Я тебе дуже кохаю! — я навіть починаю плакати.

— Фух... Я вже злякався, — засміявся Кирил.

Я встаю і починаю його цілувати. 

***

Я відправляю фото Паші та пишу:

«Офіційно наречена!» — моя посмішка не сходить з обличчя, ще з ресторану. А зараз ми лежимо в Кирилові ліжку. Ми з самого початку наших реальних відносин живемо в його кімнаті.

Моя голова знаходить на грудях Кирила, а він перебирає моє волосся. 

— Я тобі казала, що я тебе кохаю?  — спитала я.

— Казала, але я ще послухаю.  — посміхнувся Кирил.

— Я краще покажу,  — і поцілувала його.

***

Понеділок розпочався якось метушні. На вихідних ми зустрічались з організаторами весілля. Дві години ми вирішували в яких відтінках хочемо весілля, скільки буде людей і тому подібне. Сьогодні я здаю дуже великий проєкт, трішечки нервую, але знаю що я зробила цю роботу на всі сто.

Зараз тільки передивлюсь все ще раз на своєму комп'ютері. Стоп! Що?! На моєму ПК жодного потрібного файлу. Але як це сталося? Я ж пам'ятаю що всі файли були на моєму девайсі. Але ні! Не в кошику, не в папці проєкту не було. Так, заспокойся!

Поки не пізно треба розказати Кирилові. Але так страшно!

Я підійшла до його кабінету. Вдох-видох. Постукала.

— Проходь.

— Кирил, в мене хтось видалив увесь проєкт.

—  Що?!  —  я зрозуміла, що Кирил починає закипати та все йому розповіла.

—  Мда, від тебе я такого не очікував! —  почав кричати він.

—  В сенсі?! —  незрозуміла я.

—  Якщо ти моя наречена, то це не означає, що тобі не потрібно працювати!

—  Ти жартуєш?! Тобто ти вважаєш що я просто його не зробила?!  

— А яке ще пояснення?

— Знаєш, це я від тебе не очікувала. Я знайду хто це зробив. Але це Кирил вже перебір.

Не чекаючи відповіді я вилетіла з кабінету. До мене підійшов Костянтин Євгенович. Я йому все і розповіла. 

— Мда, не очікував такого від нього, — сказав він.

— Я також,  — схлипнула я.

— Так тільки сирість тут не розводь. Є в мене план. Пішли.

Ми пішли до Кирила. Але навіщо?! Костянтин Євгенович підійшов до нього.

— Що ви тут робите?! —  гнівно спитав Кіріл.

— В нас тут мережа ПК,  —  не звертаючи увагу на Кіріла, звернувся Костянтин до мене, — головні комп'ютери наші з Кирилом. Ваші можуть відкрити кожен з цього офісу. В кожного є код який підходить до кожного. А ми з Кирилом можемо бачити хто відкрив ваші ПК, тому що знаємо які у вас коди. Зараз глянемо.

Ми втрьох підійшли до комп'ютера Кіріла, Костянтин почав дивитись в якійсь програмі. 

— Так, код 89365. Це в нас... Анжела Колосова.

В цей момент все стало зрозуміло. Я подивилась на Кіріла і він теж все зрозумів.

— Так я піду до неї, заберу твій проєкт і звільню її, а ви поки поговоріть.  — з цими словами, Костянтин пішов.

— Пробач...  — почав Кіріл.

— А тепер послухай мене! Я вірила тобі, а ти так спокійно відмовився від мене!

— Ти що, я не відмовився. Я просто був в ярості.

— Ти не повірив мені,  — я чекала відповіді, але він тільки опустив очі, я продовжила,  — я продовжу грати роль твоєї нареченої, але реальних відносин не буде.

Я спеціально зробила акцент на слові "грати". Я почала йти до дверей, але він перехопив мене.

— Я повинен пояснити чому я так зробив. Після того як моя наречена мені зраджувала, мені складно вірити людям. Я постійна чекаю якоїсь підлянки.

— Але не від мене! Чи я дала тобі привід?

Він не відповів і я вийшла з кабінету.