Читати книгу - "Одна година на бажання, Ді Мія"

- Дякую!

 Він кивнув підборіддям недалеко від себе на стілець.

- Сідайте тут. - Й з цими словами дпв мені якусь річ дуже схожу на цукерку. - Коштом закладу. - Підморгнув він мені й почав приймати наступне замовлення.

 Що ж, не так уже й погано тут. Я присіла на стілець і сховала цукерку в сумку. Часу було небагато, але я не збиралася ходити біля натовпу зі скляним келихом. Ніколи не любила пити коли ходжу. Та особливо стояти не біля столу на вечірках, де тебе кожну хвилину раптом можуть штовхнути і весь вміст келиха опиниться на тобі чи на комусь хто стояв поруч.

 А може цей бармен і є кохання всього мого життя?  Я подивилася як він фліртує з якоюсь гарною брюнеткою й насупилась.Тут що всі чоловіки постійно фліртують з усіма хто потрапляє в їх поле зору? Відвернувшись від бармена, я почала пити свій коктейль через соломинку.

 Його прохолода справді освіжала й навіть надавала якоїсь сили, я відчула, як відкривається друге дихання. Смак напою був схожий на поєднання огірків авокадо й лимону. Дуже дивний і не сказала б що він мені дуже сподобався. Але як освіжаючий напій підходив зовсім непогано.

 Музика різко змінилася і залою пролунав мелодійний жіночий голос, який супроводжувала лише гітара. Я здивувалась, невже тут слухають таку музику. Обернувшись я побачила як зовсім різні пари поєдналися у повільному танці. З міста де я сиділа не було добре видно сцену, тому я не могла побачити співачку.

– Класний концерт! - Пролунав голос бармена з-за стійки.

 Я глянула на нього. Адресована репліка звичайно була не мені. Біля стійки стояв чоловік з темним волоссям, видовженими вухами в яких блищали сережки та крилами з чорного пір'я. Одягнений він був у порвану чорну футболку та чорні шкіряні штани. Його риси обличчя були трохи загострені. Я поки бачила його тільки в профіль, але навіть так його обличчя здавалося мені страшенно красивим.

 Чоловік ніби відчув мій погляд та обернувся. Його золотаво-карі очі ковзнули по моєму обличчі, а потім по білій сукні. Він посміхнувся та відвернувся роблячи своє замовлення.

 Чортова сукня! Я ледве стрималася, щоб не стукнути собі рукою по чолу.

 Швидко допивши свій коктейль я хотіла зразу ж злізти зі стільця, але ставши на хвору ногу скрикнула та сіла назад. Дідько!

 На мій різкий вигук обернувся крилатий незнайомець, який все ще чекав на своє замовлення.

- Ви підвернули ногу?  - Буденним голосом спитав він.

- Так. - Просто відповіла я думаючи чи не розтерти мені місце, що боляче пульсувало рукою, щоб хоч трохи змогти пошкандибати далі.

- Таке нерідко трапляється на подібних концертах, напевно ви пошкодили її під час танців. - Продовжив він спокійним голосом та байдужим поглядом дивлячись на мої ноги.

- А ви що містер всезнайко? - Почала заводитися я. - Я тільки-но прийшла сюди.   Випалила я і все ж таки потерла рукою ногу. Мені все одно пристойно це виглядало з боку чи ні. Щиколотка шалено боліла.

- Вибачте, - похмуро промовив він, - просто я дуже часто бачу подібні випадки на концертах.

- Ууу, я дивлюся ви чи завсідник подібних концертів, чи фанат груп що виступають. - Автоматично відповіла я продовжуючи розтирати ногу.

- Можна і так сказати. - Посміхнувся він і зловив мій погляд своїми очима.

 Я здивовано підняла брову. Ні, він звісно був дуже красивий, але мені зараз було не до флірту з крилатими мужиками. Десь тут було кохання мого життя, мабуть, і в мене страшенно мало часу, щоб його відшукати.

- Який цікавий у вас вибір сукні на цей захід. – Сказав чоловік посміхнувшись та відпив зі склянки якоїсь прозорої рідини.

 Я закотила очі, а крилатий, мабуть, побачив цей жест мало не подавився напоєм.

- Судячи з того, що мені вдалося привернути до себе увагу багатьох - дуже вдалий! - Єхидно промовила я. - Принаймні вона не порвана, на відміну від вашої футболки.

- А ви так любите увагу? - Чоловік пропустив крізь вуха зауваження про футболку, але перестав усміхатися і повернув на своє обличчя байдужий вигляд.

– Ні. – Видихнула я. - Я взагалі не збиралася сюди приходити, і нічого не знала про цей чортів дрес-код! - Швидко й більше собі під ніс, ніж чоловікові промовила я.

 Я дістала смартфон і побачила, що в мене залишилося двадцять п'ять хвилин та спохмурніла.

 Знову спробувавши встати на ногу я зрозуміла, що біль вже можна терпіти, поправивши сукню я на мить глянула на крилатика, а він виявляється все ще дивився на мене.

- Ну, було приємно побалакати! Мені пора йти!  - я тільки хотіла розвернутися як він сказав:

- Вже йдете? Ви ж сказали, що тільки прийшли? 

- Так кваплюсь і так скоро піду. Через двадцять п'ять хвилин. - Сказала я тяжко видихнувши.

 Не можна зривати своє роздратування на тутешніх мешканцях, не зрозуміло, що вони можуть за це зі мною зробити. А у цього крилатого досить величезні руки. Я знову окинула його поглядом.

- Ви тут з кимось зустрічаєтеся?  - Спитав незнайомець допивши свій коктейль поставивши на стійку порожній стакан.

- Можливо так, а можливо й ні. - Ухиляючись відповіла я загалом правду. - Чи відчували ви коли-небудь вплив випадкових зустрічей на своє життя?

Брови чоловіки поповзли нагору.

- Та якби у вас була лише одна година, щоб знайти кохання свого життя ви б скористалися такою можливістю? Навіть якби вам довелося слідувати за якимось незнайомцем на дивну вечірку - концерт з дрескодом під який твій одяг зовсім не підходив? - Усміхаючись запитала я.

 Чому я йому все виклала? А накипіло! Певно від дурості моєї. Та й він навряд чи повірить у то, що все так і є. 

 Так все, настав час зібратися з думками, а цей крилатий красень плутає їх і направляє не в те місце. Не те що б тут не було гарних істот. Дуже багато хто якраз був таким. Просто це другий красунчик, який заговорив тут зі мною. Якщо я так само реагуватиму на всіх, то часу ні на що інше у мене точно не буде.

- Я пішов би за незнайомцем. - Почула я тихий оксамитовий голос крилатого чоловіка, який зробив до мене крок.