Читати книгу - "Два в одному, Каміла Дані, Марі Керімей"

Тридцять років, а поводжу себе як дитина поруч з цією жінкою. І здається, чого завівся? Можна ж нормально поговорити й все вирішити. Але як тільки заглядаю в її очі в мені прокидається щось незрозуміле. Точніше хтось.
Опинившись на кухні, дістаю чорний мелений перець, насипаю в каву й закриваю кришку.
Буде тобі! Головне самому не забути. У цукор підмішую трішки солі.
Я тебе виживу звідси.
Берусь за кран. Відкручую гвинтик і готово. Головне не бути поруч, коли почнеться злива.
Такс… Потираю руки. Що ще придумати? Точно!

Поки дівчина не спустилась, біжу в комору дістаю інструменти й відкручую дверну ручку. Тепер хай сидить. Потім ще щось придумаю з її кімнатою.
Чую кроки. Викрутка летить у невідомому напрямку, а я накидую на себе шарфа. Типу збираюсь їхати.
Проходить повз обливаючи пекельним поглядом,  крокує в напрямку кухні.
Ну, з богом. Тебе там чекає сюрпризейшин.
Посміхаюсь.
Не встигаю й одного черевика взути, як чую верески з кухні.
Усе. Капець. Звалюй скоріше. Не встигаю і другого черевика взути, як мене настигає дівчина. Хекає так, немов чілі з’їла.
Мені кінець.

Підводжусь, біжу в сторону дверей, і згадую, що сам же відкрутив ручку тоді, коли вона лишається в мене в руках.
Ох, блін!
— Це ти мені так помститись вирішив? — шипіть і палає Ксенія.
— Ти про що? — пробую виправдатись. Погано виходить. — Дивись, — тицяю позаду неї пальцем. Думав купиться. Ні чорта.
Згадую, що є задній вихід.
— Ти сам прекрасно знаєш, — чхає.
— Не дурій. То не я, — підіймаю руки в гору, коли Ксенія бере швабру в руки. І якого біса вона тут робить? — Я… — слідкую за її руками. — Не спеціально, — вона знову чхає.
Це мій шанс.
Чимдуж мчу до виходу. Біжу не оглядаюсь. Відчиняю двері й на мене навалюється тіло. Падаю спиною в кучугуру. Ксенія на мене зверху.
От халепа.