Читати книгу - "По сусідству з дияволом, Наталія Савінова (SiN eVa)"

Розділ четвертий. Мій названий брат.

В квартирі сусідки не було нічого особливого, все виглядало дешево та застаріло. Кухня хоч і була стандартною для будинку, та зовсім не пристосована для повноцінного використання. Потерті тумби, стіл, три табурети та маленький холодильник біля плити грали комбінацію з декількома навісними шафками. Єдиною ознакою життя була ваза з польовими квітами на підвіконні. У якийсь момент у Елліаса з'явилося дивне бажання зробити один дзвінок і знести всю цю старечу та провести оновлення житла.
Тільки зараз до Елліаса дійшло, що він зовсім нічого не знає про сусідку та вже бажає турбуватися про неї. Скільки їй років? Де її батьки? З ким вона живе? Очевидно що одна. Де вчиться? В медичній академії, але в якій і чи це правда? Чим вона займається? Звідки бере гроші на життя? І хто цей, су-ка, мерзенний поц, що хотів вдарити це миле дівча? Стільки питань на які він неодмінно знайде відповіді.
– Чорна кава без цукру. – Тесс поставила на стіл кухоль з принтом рожевих слонів і посміхнулася. Її серце досі колотись як божевільне. Усередині все тремтіло і горіло від усвідомлення того, що сталося на сходовій клітці.
– Звідки знала, що я п'ю без цукру? – спокійно запитав Елліас, зробивши ковток варева, що ледве-ледве дотягувало до назви «кава».
Він оцінив майстерність сусідки, адже попри те, що кавовий напій був дешевим, він був смачно приготовлений. Присмак солі нітрохи не зіпсував його, надавши смаковий ефект та приховавши легку гіркоту. Якщо вона п'є таку дешеву каву, що тоді в її холодильнику? Вона взагалі їсть щось окрім повітря? Елліас сам собі посміхнувся і подивився на сусідку.
– Я п'ю без цукру, ось і вирішила, що ви, – Тесс запнулася, і з жахом в очах усвідомила, що не може дозволити собі так відкрито розмовляти з людиною, яку практично не знає. Адже щоразу коли вона необачно думає, що він звичайна людина, сусід перевертає все з ніг на голову.
– Чого застигла? Я ніби як твоїм братом виявився? – хмикнув Елліас. – Не викати ж своєму братові?
– Вибачте, – прошепотіла Тесс, і виправилась, – вибач, що представила тебе своїм братом, – дівчина взяла себе в руки і, прибравши волосся з плеча, усміхнулася. Її посмішка була награною, але наповненою світлом та теплом. 
Елліас поки не розумів, що його так тягне до неї. Можливо звичайна цікавість, а може й щось інше?!
– Так хто він такий цей антигерой? Хлопець? – На останньому слові голос сусіда змінився, наповнився огидою. Елліас і сам помітив, що не зміг контролювати дивне почуття ревнощів, що наростало в його серці.
– Мій колишній хлопець. – тихо і зніяковіло пояснила Тесс, сідаючи на табурет.
– Він завжди так поводиться з тобою?
– Поводився, – виправила вона і посміхнулась похмуро. – Ми розійшлися півроку тому.
– Тоді навіщо він з'явився тут?
– Він, – не знаючи, як пояснити двома словами всю складність ситуації, Тесс прийняла захисну тактику, яка ще жодного разу не підводила її. – Тому що.
– Тому що? – брови Елліаса злетіли вгору. – Тому що що?
– Тому що. – повторила Тесс, знизавши плечима. Вона із загадковим виглядом зробила ковток свого ароматного чаю і відвела погляд.
– Ти давай припиняй зі своїми тому що. Я ненавиджу такі відповіді. – пригрозив Ел, і розслабившись, притулився спиною до стіни. – Сама живеш?
– Угу. – несміливо відповіла Тесс, піддаючись дивному почуттю довіри.
– А батьки де?
– Сама живу. – твердо заявила дівчина і вдаючи, що не хоче продовжувати розмову, натякнула сусідові, що йому час піти. – Я дуже втомилася, а мені ще до завтрашніх занять готуватися. Якщо ви, ти, не проти.
– Добре, сестричка, – він усміхнувся і поправив комір сорочки. – Дякую за каву. – Вставши з табурету, Елліас дочекався поки Тесс повторить за ним. Вона завмерла на місці, коли сусід підійшов до неї впритул. Він стояв так близько до неї, що вона могла відчути тепло його тіла. Тесс з завмиранням серця прислухалася до себе. Нічого не змінилось. Серце шалено билося в грудях, а ноги стали ватяними. – Забігай у гості, сестричко. – прошепотів Елліас у її шию. Гаряче дихання обпалило шкіру, і змусило її тіло спалахнути вогнем.
– І ви забігайте! – Видихнула вона у відповідь.
– А з чого ти мені знов «викаєш»? – відсторонившись від неї, Ел попрямував до виходу, але зупинився в дверному отворі кухні, зацікавлено розглядаючи червоний личко спантеличеної сусідки, що все ще стояла на місці, упираючись стегнами в стіл і не могла розчепити пальців, утиснутих у борт.
– Я, е-е, просто. – замямлила Тесс у спробі відновити збите дихання. – Я більше не буду.
– Не будеш що?
– Не буду «викати»!
– Добре, сестричка, ще побачимося. – задоволений собою, Елліас вийшов із квартири сусідки.
Він почув, як клацнув замок за його спиною і посміхнувся. Дівчинка запала на нього, як йому здалося. Вона не розуміє, в яку гру намагається грати чи не має почуття власного самозбереження. Після того, що сталося тиждень тому, сусідка не сприймає його як загрозу.
«Дивна, дурна, але зараза така апетитна!» – промайнуло в його голові.
Еліас вирішив для себе, що поки що не буде бентежити її або показувати яка вона йому бажана. У його і без того чорній душі нарешті з'явився промінчик світла, який він не має наміру гасити. Поки що не має наміру. У нього є час на ігри, він може дозволити собі торкнутися прекрасного.
Тесс довго не могла заснути цієї ночі, весь час думала про дивну поведінку її сусіда. Вона не розуміла, чому її тягне до цього чоловіка і чому вона не боїться його? Ні, звичайно ж, вона боїться його, але зовсім по-іншому. Цей страх зовсім не схожий на ті почуття, які вона відчуває до Оскара чи іншого хлопця чи чоловіка, що якось може її образити. Ці почуття були новими і зовсім невідомими їй.

Наступного дня повернувшись додому після вечірньої практики, Тесс вирішила, що проведе решту вечора у відпусканні емоційної напруги. Закутавшись у ковдру і утримуючи в руках кухоль свого улюбленого м'ятного чаю, вона потупилась очима в старенький телевізор, вловлюючи сюжет фільму і приготувалася плакати.
Вона могла цілодобово дивитися цю кінострічку і вражатися почуттями та перешкодами на шляху головних героїв. «Воїн. Історія хороброго серця» – з'явилося на екрані телевізора. Тесс знала напам'ять кожен рядок із фільму і як зачарована промовляла діалоги.
– Суолі. – Прошепотіла вона ім'я головної героїні в такт з озвучкою.  
Дві години пролетіли на одному диханні. Фінальна сцена: смерть коханих на очах їхнього сина і листя, що обсипається начебто з небес. Тесс ревіла навзрид, не сприймаючи смерть закоханих, що врешті решт поеднали свої майже спустошені горем серця, як хороше закінчення історії кохання. Вона знала, що це всього лише фантазія і такого не могло статися в реальному житті, та все ж не могла стримувати сліз. Іноді їй потрібно було виплакатися, щоб спустити напругу. І цей фільм завжди викликав у ній ці емоції.
Якоїсь миті дівчина завила від божевілля, що захлеснуло її. Все ж таки це не просто так! Історія героїв сумна, але Тесс плакала не лише через смерть закоханих, що пройшли тисячі перешкод на своєму шляху. Вона могла випустити назовні всі негативні емоції, що скупчилися в її душі. Горе. Образи. Розчарування. Біль. Самотність.
У житті дівчини було багато болю та зовсім нікого, хто зміг би її зрозуміти та втішити. Реальність її життя була жорстокою та невмолимою, та поки що не могла зламати її настрою на досягнення певних цілей. Тесс продовжувала посміхатися і довіряти людям які багато разів зраджували її довіру. Їй так не вистачало батьків, які підбадьорювали її та показували на своєму прикладі, що життя не здатне тебе зламати. Життя може поставити тебе на коліна, але лише для того щоб ти зміг встати з гордо піднятою головою.
Її сім'я ніколи не була багатою, але грошей вистачало для того, щоб їжа завжди була на столі. А ось після смерті батьків, щоби якось виживати, Тесс довелося розпродувати речі з квартири. Тепер, колись затишна квартира, стала збіднілою та неживою. Але для неї і цього було достатньо. Адже квартира була її, а це вже величезний плюс серед усіх мінусів.
Стук у двері вирвав Тесс з істеричного полону, і змусив підвестися з дивана. Вона повільно підійшла до дверей і не спитавши «Хто там?», відчинила їх. На порозі стояв сусід. Він упирався рукою в стіну і спідлоба дивився на неї. Поспіхом витираючи останні сльози, що омили її щоки, Тесс награно усміхнулася. На годиннику було без двадцяти хвилин опівночі, а сусід виглядав бадьоро.
– Вітання. – тихо сказала дівчина, спостерігаючи як змінюється обличчя сусіда. Щойно врівноважений погляд став хижим і озлобленим, пальці на руках стиснулись в кулаки, а тіло напружилось.
Чоловік не збирався зволікати ні секундою більше, він мовчки відсунув Тесс зі свого шляху і зайшов у квартиру, по-господарськи зазирнув у кожну кімнату та перевірив балкон. Тесс зачинила двері і зацікавлено спостерігала за пошуком чогось чи когось, кого не було у її квартирі.
Елліас вже був злим. Він був розлютований і розгніваний як ніколи раніше. Побачивши сльози на обличчі сусідки у його голові щось клацнуло. Він усе ще не розумів, що ним рухає, але одне міг сказати точно – ніхто не сміє кривдити цю дівчинку в його присутності, ніхто! Поки він поряд ніяка тварюка не сміє наближатися до неї!
– Хто тебе образив? – Нарешті завершивши свій пошук, Елліас подивився на Тесс, що все ще була закутана в ковдру і сиділа на дивані, мовчки спостерігаючи за ним.
– Ніхто. – Видихнула вона і посміхнулася.
– Чого ревіла? – недовірливо оглядаючи кімнату, Елліас помітив чохол від диска біля телевізора. Вловивши його погляд, сусідка пожвавішала і посміхнулася ширше:
– Я фільм дивилася, от і розплакалася!
– Фільм дивилась?! – перепитав Елліас. Тесс кивнула. – Фільм дивилася. – Видихнувши залишки злості, Елліас завмер на місці. У його голові не вкладалося таке просте і незрозуміле для нього «просто дивилася фільм і розплакалася» – Су-ка! – не стримався він. – вона фільм дивилася.
Елліас не міг зрозуміти, як ця дівчинка може ревіти через фільм? Як взагалі можна відчувати емоції до екранної історії якої не було насправді? Так, Елліас був черствою, а часом жорстокою людиною, не дозволяв емоціям брати над собою гору, а незабаром і зовсім викорінив їх. В його всесвіті не було місця для емоцій, а тим більше для сліз. Але поряд з нею він відчував себе по іншому. Коли вона поряд у ньому буквально вирують пристрасті. Вона викликає в ньому бурю емоцій, які він важко контролює. 
Тесс потерла почервонілі від ридання очі і хотіла щось сказати, але не встигла. Ще раз поглянувши на її заплакане обличчя, Елліас несвідомо був готовим випустити назовні агресію до кривдника. Він був готовий піти на чергове вбивство, аби змусити винуватця заплатити за свою необачність. Таким був Елліас до мозку кісток, справедливий і смертельно небезпечний!
Граючи жовнами Елліас не зміг випустити всю пару, що накопичилася за останні кілька хвилин, тому зробив те єдине, що могло допомогти. Він одним ривком скинув телевізор на підлогу, розбивши екран застарілої техніки і швидко пройшов на кухню.
Тесс встигла лише пискнути і підтягнути ноги до грудей. Вона ошелешено дивилася на розбитий телевізор і нічого не могла сказати. Було прикро і незрозуміло. Шмигнувши носом дівчина забігла за сусідом на кухню і хотіла сказати йому, що вона не має грошей на обнову. Хотіла посварити сусіда, як шкодливого хлопчика, але не змогла. Вона вже почала розуміти, що зачарована ним і нічого не може вдіяти з цим.
– Каву зроби! – Елліас притулився спиною до стіни і заплющив очі, намагаючись заспокоїти бурю емоцій у його душі.
– Чорну і без цукру?
– Так! – Рикнув він.
«Су-ка… – незадоволено продовжував він у думках. – Фільм дивилася та розплакалася»
Тесс усміхнулася. Вона бачила в чоловікові щось котяче і сама себе соромилася. Дівчина хотіла погладити його по обличчю та заспокоїти. Адже вона розуміла, що така агресія викликана нерозумінням Елліаса. І їй попри смуту через втрату телевізора було неймовірно приємно відчувати таке дивне піклування про неї. Заваривши ту саму найдешевшу каву з сіллю, Тесс поставила чашку на стіл і відійшовши до підвіконня, вперлася в нього стегнами.
– А ви, ти тепер завжди будеш приходити на каву? – Обережно поставивши запитання, вона примружила очі і закусила губу, сподіваючись на прихильність і врівноваженість сусіда.
– А тобі шкода чашку кави? – не розплющуючи очей спитав Елліас.
– Ні! – різко відказала Тесс, і відразу додала. – Просто вже майже опівніч.
– Але ж ти не спала.
– Але в гості опівночі не ходять. – Так само тихо заперечувала Тесс, усміхаючись дивному діалогу.
– А я не гість! – Елліас розплющив очі і помітив усмішку на губах сусідки. Він зрозумів, що дівчинка грає з ним, але все ще не розуміє наскільки небезпечна ця гра! – Я ніби твій брат. Так?
– Точно. – Кивнула Тесс і розпливлася у легкому сміху. Вона уважно спостерігала, як Елліас робить ковток за ковтком, і не відриває від неї погляду. Заворожені один одним сусіди не відводять очей, ігнорують правила пристойності і продовжують змагатися між собою. – Брат, що знайшов мене зовсім нещодавно.