Читати книгу - "Твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
XXVI
Сиджу сама у дiвочiй; сумно, тиша така… Ото життя моє буде! Всюди красне!.. «Тепереньки, — думаю собi, — нашi дiвчата наживуться без моєї панiї! Веселенько та любенько їм укупцi… А менi — чужа сторона, i душi нема живої…»
Коли щось у вiконце стук-стук!.. Так я й згорiла!.. Сама вже не знаю як, а догадалась… Сиджу, нiби не чую.
Переждало трохи — знов стукає. Метнулась я та дверi всi попричиняла, щоб пани не почули.
— А хто се тут? — питаю.
— Я, дiвчино-горличко!
— Мабуть, — кажу, — чи не помилились: не в те вiконце добуваєтесь!
— То ж бо й не в теє! Нащо ж i очi в лобi, коли не зочити кого треба!
— Не так-то конче й треба!.. Оце найшли розмову крiзь подвiйне скло!.. Гетьте! Ще пани почують! Та й одхилилась од вiкна. А вiн таки:
— Дiвчино! Дiвчино!
— Чого се ти попiдвiконню вкопався, Прокопе? — загомонiв хтось потиху. — Он вечеря вже готова ще одколи, а вас нiкого нема!
XXVII
Хтось уступив у сiнцi. Я вiдчинила, аж це бабуся.
— Здоровенька була, дiвчино, — промовила до мене. — Просимо на вечерю, зозулько!
— Спасибi, бабусю!
— То й ходiмо.
— Ось я панiї спитаюся.
— Чого питатись, любко? То ж вечеря!
— Чи звелить iти.
Бабуся перемовчала хвилинку та й каже:
— То йди, моя дитино. Я тебе тутеньки пiдожду.
Пани сидять укупцi любенько, веселенько; щось межи собою розмовляють. Я ввiйшла, а панi:
— Чого сунешся?
— Пустiть, — кажу, — панi, мене повечеряти.
— Iди собi — вечеряй!
XXVIII
Пiшла я за бабусею через двiр у хату.
— Оце привела вам дiвчину, — каже бабуся, вводячи мене в хату.
А в хатi за столом сидить Назар чорнявий i молодичка гарненька, жiнка Назарова. У печi палає, як у гутi. Одсвiчують весело бiлi стiни i божничок, вишиваним рушниь. ом навiшений, квiтками сухими й зiллям уквiтчаний. З полицi миси, миски й мисочки, i зеленi, й червонi, i жовтi, наче камiння дороге, викрашаються. Усе таке веселе в тiй хатi було, прибране, осяюще: i кужiль м'якого льону на жердцi, i чорний кожух на кiлку, i плетена колиска з дитинкою.
— Просимо до гурту! — привiтали мене i вклонились.
— Може б, поруч зо мною така краля засiдала, га? — каже Назар.
— Хiба ж ви тутечки найкращi, дядьку? — питаю. Сама озирнулась, аж той парубок уже тут, — з кутка на мене задивився, аж гаряче менi стало.
— А то ж нi? — каже Назар. — Придивись лишень до мене добре: то-то ж гарний! то-то ж хороший!
— Хiба поночi! — одмовила йому весело молодичка.
Славна була то жiночка, — звали Катрею: бiлявенька собi, трошки кирпатенька, очицi голубоцвiтовi, ясненькi, а сама кругленька i свiжа, як яблучко. У червоному очiпку, у зеленiй юпочцi баєвiй. Смiшлива була й гордоватенька, а що вже шамкая! I говорить, i дiло робить, i дитину колише; то коло стола її вишиванi рукава мають, то коло печi її перстенi блискотять.
— Ну, ну! — каже їй Назар, — коли б оце не галушки, я б тобi одказав!..
Тут-бо саме Катря його поставила на стiл миску з галушками.
Назар моргнув на мене.
— Не грiх тому добре повечеряти, хто не обiдав!
XXIX
Катря хоч i говорить, i жартує, а, здається, все чогось сумна i неспокiйна. Бабуся, сидячи за столом тихенько й величненько, якусь думку собi думала. Тiльки Назар пустує та вигадує, та регоче, поблискуючи перед каганцем зубами, а зуби, я ж кажу, як сметана! На того парубка я вже не дивилась.
— А що, пташечко, — питає в мене бабуся, — при молодiй панiї давненько служиш?
— Яка вона гарна! — закинула молодичка.
— Поможеться, що гарна! — гукнув Назар, — коли дивиться так, що аж молоко кисне!
Бабуся зiтхнула важенько:
— Годi тобi, годi, Назаре!
— А наш пан такий звичайний, — заговорила молодичка, — вiн, мабуть, iзроду нiкого не скривдив.
— Дай йому, боже, i пару таку! — промовила бабуся.
— Як то тепереньки нам буде! — смутненько каже молодичка. Зiтхнула i задумалась. — Як то буде! — знов тихо вимовляє, дивлячись на мене, начеб випитувала очима.
А я мовчу.
— Буде, як господь дасть, голубко, — каже бабуся.
— Ну, що буде, те й буде, — ми все перебудемо! — гукнув Назар. — А тепер — до галушок берiтесь. А ти, Прокопе, чому не йдеш? Панi тобi в око впала?.. Чи, може, ця краля?
Та й моргнув на мене.
— Нехай менi та панi й не сниться! — одмовив парубок, сiдаючи проти мене. — Де вона й вродилась така неприязна!
Тодi молодичка до мене:
— Дiвчино-серденько! Скажи нам усю щиру правдоньку, як душа до душi…
Та й спинилась. Всi на мене дивляться пильно… I парубок очей з мене не зведе. Якби менi не той парубок, то все б нiчого, а при йому соромлюся та червонiю, — трохи не заплачу.
— Дiвчино! Лиха наша панi молода? — вимовить Катря.
— Недобра! — кажу їй.
— Господи милосердний! — крикнула. — Чуло моє серце, чуло!.. Дитино моя! — кинулась до колиски, схилилась над дитиною: — Чи того ж я сподiвалась, йдучи вiльна за панського! Вона вже й оком своїм нас пожерла!
Та плаче ж то так, — сльоза сльозу побиває.
— Не такий чорт страшний, як намальований! — каже Назар. — Чого лякатись? Треба перш роздивитись.
А вона плаче, а вона тужить, наче вже й справдi її дитину панi своїм оком пожерла.
— Годi, голубко! — вмовляє Катрю бабуся. — Чого нам дуже тривожитись? Хiба над нами нема господа милосердного?
Парубок анi пари з уст; тiльки куди я не гляну, усе на його погляд очима спаду.
XXX
Повечерявши, поблагословившись, бiжу назад у будинок, а за мною:
— На добранiч, дiвчино!
— На добранiч вам! — одказала та й ускочила в сiни. Увiйшла в дiвочу, — серце в мене б'ється-б'ється!.. Думаю та й думаю… що, як вiн вдивився в мене очима!.. I панi моя теж менi на думку навертається: ледве у двiр ступила, вже всiх засмутила… I чого той парубок чiпляється?.. Бодай же його, який хороший!.. Мiсяць стоїть проти мене уповнi…
Ой мiсяцю-мiсяченьку,
Не свiти нiкому!..
Пiсня так i пiдмиває мою душу… Сама не знаю, чого душа моя бажає: чи щоб вiн знову озвався пiд вiконцем, чи щоб не приходив…
XXXI
Минає день, тиждень, мiсяць, i пiвроку збiгло за водою. Здається, що в хуторi тихо i мирно; цвiте хутiр i зеленiє. Коли б же поглянув хто, що там коїлось, що там дiялось! Люди прокидались i лягали плачучи, проклинаючи. Усе пригнула по-своєму молода панi, усiм роботу тяжку, усiм лихо пекуче iзнайшла. Калiки нещасливi, дiти-кришеняточка, й тi в неї не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори», після закриття браузера.