Читати книгу - "Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман"

Останнім обов’язком Тома Шерборна в Партаґезі був обід з капітаном порту та його дружиною. Капітан Персі Ґезлак відповідав за всі приїзди і від’їзди в порту, тому для будь-якого нового доглядача маяка на Янусі стало традицією повечеряти з ним, перш ніж відправитися на острів.

Пополудні Том, умившись, знову поголився, прилизав волосся бріоліном, застібнув комірець та змінив костюм. Попередні сонячні дні змінилися хмарами, і з Антарктиди подув пронизливий вітер, тому про всяк випадок він надів пальто.

Досі живучи за сиднейським годинником, чоловік мав вдосталь часу, щоб пройтися невідомим маршрутом, і дістався будинку зарано. Господар привітав його широкою усмішкою, а коли Том вибачився за передчасне прибуття, «пані капітанша», як представив її хазяїн, заплескавши в долоні, сказала:

— Боже мій, пане Шерборне! Вам не потрібно вибачатися за те, що ви так своєчасно прикрасили наш дім своєю присутністю, до того ж принесли такі чудові квіти. — Вона вдихнула аромат пізніх троянд, які Том зрізав у саду пані Mювет, домовившись із нею про додаткову оплату. Жінка подивилася на нього, підвівши голову. — Господи! Ви майже такий же високий, як і сам маяк! — сказала вона і посміхнулась власній дотепності.

Капітан, забравши в Тома капелюх та пальто, промовив:

— Прошу до вітальні!

А його дружина негайно продовжила:

— Муху запросив павук!

— Вона ще та дотепниця! — вигукнув капітан.

Том злякався, що вечір може затягнутися.

— Будете херес? Портвейн? — запропонувала жінка.

— Зглянься та принеси бідоласі пиво, пані капітаншо, — зі сміхом сказав її чоловік. Він ляснув Тома по спині. — Присядьте й розкажіть мені про себе, молодий чоловіче.

Врятував Шерборна дзвінок у двері.

— Перепрошую! — сказав капітан Ґезлак.

До Тома донеслася фраза, мовлена десь далеко в коридорі: «Сириле, Берто, радий, що ви змогли прийти. Дозвольте взяти ваші капелюхи».

Коли пані капітанша повернулася у вітальню з пляшкою пива і склянками на срібній таці, вона сказала:

— Ми вирішили запросити ще кількох людей, щоб познайомити вас із тутешніми мешканцями. Партаґез — дуже приємне місце.

Капітан привів нових гостей — суворе подружжя, яке складалося з огрядного голови місцевого управління доріг, Сирила Чиппера, та його дружини Берти, худої немов жердина.

— Що ви думаєте про тутешні дороги? — запитав Сирил після знайомства. — Не намагайтеся бути люб’язним. Як би ви оцінили їх, порівнюючи з дорогами на сході материка?

— Та дай ти бідоласі спокій, Сириле, — сказала його дружина.

Том був удячний не тільки за це втручання, а й за дзвінок, що знову пролунав з коридору.

— Білле, Віолетто, радий вас бачити! — мовив капітан, відчинивши вхідні двері. — А ви, панянко, розквітаєте з кожним днем.

Він провів у вітальню ставного чоловіка із сивими вусами і його дружину, повну та розчервонілу.

— Це Білл Ґрейсмарк, його дружина Віолетта і їхня дочка… — Капітан обернувся. — Де ж вона? Принаймні дочка десь тут, зараз підійде. Білл — директор партаґезької школи.

— Радий познайомитися з вами! — сказав Том, потискуючи руку чоловікові та ввічливо киваючи жінці.

— Отже, — промовив Білл Ґрейсмарк, — ви думаєте, що упораєтеся з Янусом?

— Скоро дізнаюся, — відповів Шерборн.

— Там доволі похмуро.

— Чув таке.

— На Янусі немає доріг, — докинув Сирил Чиппер.

— Немає, — погодився Том.

— Я не високої думки про місця, де взагалі немає доріг, — продовжував Чиппер повчальним тоном.

— Бездоріжжя — найменша з твоїх проблем, синку, — втрутився Ґрейсмарк.

— Тату, залиште його, — пролунав голос дівчини. Том не бачив, як увійшла дочка Ґрейсмарків, бо сидів спиною до дверей. — Останнє, що потрібно тому бідакові, — це твої песимістичні байки.

— О! Я ж казав, що вона з’явиться, — вигукнув капітан Ґезлак. — Це Ізабель Ґрейсмарк. Ізабель, познайомся з паном Шерборном.

Том підвівся, щоб привітати її, і, коли їхні очі зустрілися, вони впізнали одне одного. Він хотів уже згадати чайок, але вона змусила його замовкнути, сказавши:

— Рада познайомитися з вами, пане Шерборне!

— Можна просто Том, — промовив він, подумавши, що, можливо, їй не слід було проводити там свій полудень, підгодовуючи птахів. Йому стало цікаво, які ще секрети приховувалися за її грайливою посмішкою.

Вечір минав досить добре. Ґезлаки розповідали Томові про історію місцевості та побудову маяка, що відбувалася за часів капітанового батька.

— Це дуже важливо для торгівлі, — запевнив гостя капітан порту. — Південний океан досить підступний на поверхні, не кажучи вже про підводні хребти. Кожен знає, що безпечне транспортування — головне в бізнесі.

— Звичайно, реальна основа безпечного транспортування — хороші дороги, — знову почав Чиппер, збираючись продовжити єдину цікаву для нього тему розмови в іншій варіації.

Том намагався вдавати зацікавлення, але кутиком ока пильнував Ізабель. Скориставшись з того, що її обличчя не видно іншим, завдяки місцю в кімнаті, яке вона посіла, дівчина напівсерйозно перекривлювала Сирила Чиппера, супроводжуючи пантомімою кожне його зауваження.

Том намагався зберегти серйозний вираз обличчя, але спектакль продовжувався, допоки молодий чоловік не вибухнув сміхом, швидко перетворивши його на приступ кашлю.

— Із вами все гаразд, Томе? — запитала дружина капітана. — Я принесу вам води.

Том не підводив очей і, продовжуючи кашляти, сказав:

— Дякую! Я піду з вами. Сам не знаю, чому закашлявся.

Коли він підводився, Ізабель з абсолютно незворушним обличчям сказала:

— Він зараз повернеться, і ви повинні розказати Томові все про дороги з евкаліпту, пане Чиппере. — Звертаючись до Тома й невинно посміхаючись, вона попросила: — Не затримуйтесь. У пана Чиппера повно цікавих історій.

Коли Том зустрівся з нею поглядом, губи Ізабель на мить затремтіли.

Гостина добігла кінця, й усі побажали Томові доброго перебування на Янусі.

— Здається, ви впораєтеся з цією роботою, — сказав Ґезлак, і Білл Ґрейсмарк кивнув на знак згоди.

— Дякую! Було приємно зустрітися з усіма вами, — відповів Том, потискуючи руки чоловікам і киваючи дамам. — І спасибі тобі за те, що я так ґрунтовно ознайомився з дорожнім будівництвом у Західній Австралії, — тихо сказав він Ізабель. — Шкода, я не матиму можливості віддячити тобі.

Після цього гості розійшлися в зимову ніч.