Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Жменя праху 📚 - Українською

Читати книгу - "Жменя праху"

166
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жменя праху" автора Івлін Во. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 63
Перейти на сторінку:
манжетки.

— Ну, а тепер доїдай свою вечерю,— сказала няня.

Того вечора, перед обідом, Тоні став за спиною в Бренди, що сиділа за туалетним столиком, і скривив перед дзеркалом гримасу.

— Я дуже винний перед тобою — пішов собі й залишив тебе саму з цим Бівером. Ти була з ним на диво привітна.

Бренда сказала:

— О, це було не так уже й важко. Він мене навіть зворушив.

Далі по коридору Бівер роздивлявся свою кімнату ретельно, як досвідчений гість. Настільної лампи не було. У чорнильниці висохло чорнило. В каміні давно погасло. Ванна кімната, як він уже відзначив собі, була страшенно далеко, у вежі, і туди треба було підійматися крученими сходами. Ліжко здалось йому і не гарним, і не зручним; матрац посередині був продавлений, і пружини загрозливо зарипіли, коли він на пробу ліг. Зворотний квиток у третьому класі коштував вісімнадцять шилінгів. Та ще ж доведеться давати на чай.

Почуваючи себе винним перед Бівером, Тоні звелів подати на обід шампанське, якого ні він, ні Бренда не любили. Не любив його, виявляється, й Бівер, проте йому була приємна така увага. Шампанське перелили у високий графин і пустили по колу, як данину гостинності. Потім вони поїхали до Пігстентона в кінотеатр, де йшов фільм, що його Бівер бачив кілька місяців тому. Коли вони вернулися додому, в кімнаті для курців на них чекала таця з грогом і сендвічами. Вони поговорили про фільм, і Бівер не признався, що вже бачив його. Тоні провів гостя до дверей «Сера Галахада».

— Сподіваюсь, ви добре спатимете.

— Напевно.

— Ви хочете, щоб вас збудили вранці?

— Можна, я подзвоню?

— Авжеж. Вам нічого не бракує?

— Ні, дякую. На добраніч.

— На добраніч.

Однак, вернувшись до кімнати для курців, Тоні сказав:

— Знаєш, мені так незручно через Вівера.

— Пусте, з Бівером усе гаразд,— відповіла Бренда.

Проте Біверові в ту хвилину було не вельми затишно; він терпляче вмощувався в ліжку й сяк і так, щоб якось заснути, і міркував, що оскільки він не збирається більше сюди приїздити, то старшому слузі не дасть нічого і тільки п’ять шилінгів служникові, який був до його послуг. Нарешті йому пощастило пристосуватись до всіх горбів і ям на матраці, і він проспав неспокійним сном до ранку. А новий день почався неприємним повідомленням, що всі недільні газети вже віднесено до кімнати господині замку.

У неділю Тоні завжди надягав темний костюм та білий накрохмалений комірець. Він ішов до церкви й сідав на довгій сосновій лаві з червоними подушечками під коліна, яку ще його прадід у ту пору, коли перебудовували Геттон, поставив тут перед каміном із залізними гратками й маленькою кочергою — батько Тоні щоразу починав бряжчати нею, коли йому не подобалося щось у проповіді. Відколи батько помер, в каміні не палили, але наступної зими Тоні збирався відновити цей звичай. На різдво й День урожаю Тоні читав тексти з біблії, стоячи за аналоєм, на якому спереду красувався мідний орел.

Після служби божої він любив постояти трохи на паперті із священиковою сестрою і двома-трьома селянами. Потім вертався додому через поля стежкою, що вела до бічної хвіртки шпалерного садка; він навідувався до оранжереї, вибирав собі бутоньєрку, спинявся погомоніти коло садівницьких будиночків (з дверей пашіло пахощами недільних обідів) і врешті урочисто випивав у бібліотеці чарку хересу. За таким простим, не дуже суворим ритуалом минали в нього недільні ранки — цей ритуал виник більш-менш стихійно із багато суворіших звичаїв його батьків; Тоні виконував його з превеликою втіхою. Бренда кепкувала з нього, коли, бувало, впіймає його на тому, що він грає роль статечного побожного джентльмена старої школи, і її жарти трохи зачіпали його за живе, проте це не зменшувало задоволення, яке давало йому виконання цього щонедільного ритуалу, чи невдоволення, коли приїзд гостей примушував його відступити від нього.

Ось чого йому стало дуже прикро, коли, вийшовши за чверть до одинадцятої із свого кабінету в залу, він застав там Бівера, вже одягненого й охочого розважатися; роздратування його, щоправда, швидко минулося, бо, вітаючи гостя, він помітив у його руках залізничний розклад.

— Сподіваюсь, вам добре спалося?

— Чудово,— відказав Бівер, хоч його пом’яте обличчя виразно суперечило цій заяві.

— Дуже радий. Сам я завжди сплю тут добре. Як, ви вже дивитеся розклад поїздів?

— На жаль, я мушу виїхати сьогодні ввечері.

— Яка прикрість! Я ж майже не бачив вас, та й у неділю нема зручних поїздів. Найзручніший відходить о п’ятій сорок п’ять і прибуває десь близько дев’ятої. Він зупиняється на всіх станціях, і в ньому немає вагона-ресторану.

— Ним я й поїду.

— Ви справді не можете лишитися до завтра?

— Слово честі.

Над парком розлягався дзвін.

— Мені вже пора до церкви. Навряд чи ви захочете піти зі мною.

У гостях Бівер завжди намагався догодити хазяям, навіть коли візит виявлявся таким невдалим, як оцей.

— О, з превеликим задоволенням.

— Ні, справді, бувши вами, я б нізащо не пішов. Вам буде нецікаво. Я й сам іду туди тільки з обов’язку. Краще лишайтеся дома. Зараз прийде Бренда. Подзвоніть, коли захочете випити.

— Ну що ж, нехай буде так.

— Тоді до побачення.

Тоні взяв у передпокої капелюх і паличку й вийшов надвір. «Ну ось, я знову повівся негостинно з цим молодиком»,— подумав він.

Над під’їзною алеєю линув гучний дзвін, і Тоні швидко пішов на його поклик. Дзвін замовк, тоді вдарив один раз, попереджуючи село, що через п’ять хвилин органіст заграє перший гімн.

Тоні наздогнав Джона з нянею на дорозі до церкви. Джон був сьогодні напрочуд довірливо відвертий. Він тицьнув Тоні маленьку руку в рукавичці і зразу ж почав розповідати історію, якої вистачило до самих церковних дверей: то була історія мула Ряста, який у тисяча дев’ятсот сімнадцятому році під Іпром випив порцію рому на цілу роту; Джон насилу зводив дух, бо йому доводилося бігти, щоб поспівати за батьком. Коли він довів свою розповідь до кінця, Тоні сказав:

— Дуже сумна історія.

— І я так думаю, а от Бен каже, що в нього штани мало не луснули від сміху.

Дзвін замовк; органіст із-за завіски стежив, коли з’явиться Тоні. Тоні пройшов проходом на своє місце у супроводі Джона з нянею. Він сів у крісло; вони посідали на лаві в нього за спиною. На мить він схилив

1 ... 6 7 8 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жменя праху», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жменя праху"