Читати книгу - "Відьмаки і стежки Первородних, Кіра Найт"

Частина 6. Перехоплення

Я спустилася в підземелля і вбігла в якесь велике приміщення, більше схоже на катувальню. Озирнувшись на всі боки я з цікавістю підійшла до столу з колбами, шприцами, голками і трубками.

Тобі сюди не можна заходити. Отримаєш наганяй від свого командира. - прошепотіли мені на вухо і я різко обернулася. Переді мною стояв чорнявий відьмак. Він мені не командир. – тихо відповіла я, вислизаючи від чоловіка.

Він залишився перед столом і, подумавши, взяв один із шприців.

Що ти знаєш про мутації Відьмаків? - спитав чоловік, обернувшись до мене. Небагато. - коротко відповіла я, просуваючись у бік дверей і, раптом помітивши що вони замкнені, зупинилася. Ти ж розумієш, що я тебе бачу? - глузливо спитав чоловік.

За мить на мене на великій швидкості полетів той самий шприц, який відьмак до цього крутив у руці. Знявши маскування я відбила предмет, що летить у мене, ударом меча, який секунду тому був ефесом у мене на поясі.

Цікаве спорядження. - відьмак дивився на мене, обходячи по колу, як звір, що загнав здобич. - Явно ручна робота. Як і зброя. Боюся для тебе розмір буде замалий. Та і фасон до кольору очей не пасуватиме. - відповіла я з усмішкою. Моє обличчя приховувала маска, і я не поспішала її знімати. Цей чоловік був напрочуд знайомим. Що ти робила у кабінеті старійшин? - запитав мене відьмак. Повз проходила. А ти? - усміхаючись запитала я. А це мій кабінет. – суворо відповів чоловік. - Тобі командир не розповів хто такі відьмаки, і як із ними треба поводитися? Він мені не командир. - рикнула я. - А що, ви як вимираючі тварини у зоопарку? Вам потрібен особливий догляд та поводження? - продовжувала дражнити відьмака я, після чого зробила випад і відбила новий напад. Ти нижча. - процідив відьмак. - Зніми маску і схили коліно. І я не стану тебе вбивати. Тільки навчу манерам. А ти народжений людиною! І я коліна не схиляю! - прогарчала я і кинулась на відьмака.

Ми покотилися по підлозі, чути були вигуки, порізи та пропущені удари. Через кілька хвилин у мене вийшло повалити цього рослого чоловіка на підлогу і, притиснувши коліном, приставити ножа до його горла.

А ти бойова, мала. - тихо сказав чорнявий, усміхаючись. Я завмерла і швидко закліпала. Це вже було! Тим часом чоловік скинув мене з себе на підлогу і притиснув, приставивши ножа до мого живота. - Але ж я швидше!

Я більше не робила жодного руху, перестала кліпати, навіть затримала подих. Так, обличчя змінилося, постаріло, вкрилося шрамами, трохи сильніше заросло бородою, ніж зазвичай. Ні, не можливо! Може, це його син! Може прапраправнук?

Здаєшся? - вкрадливо спитав відьмак, потягнувшись до маски на моєму обличчі. І не мрій .. - тільки й сказала я, вивернулась і схопилася з підлоги.

Відійшовши на пару кроків я помітила, що на моєму боці була рана і по нозі тонким струмком стікала кров.

Досить грати. Ти поранена. - суворо сказав відьмак, підводячись і витираючи лезо ножа. Принюхавшись, він глянув на мене. - Як давно тебе звернули? Це не важливо. - відповіла я і витерла рукавом кров. Або ти відповідаєш сама, або мені доведеться застосувати силу. - зло сказав відьмак, і я помітила як звузилися його очі. До цього він просто грав зі мною, але зараз був серйозно налаштований. - Підеш сама, чи тебе за комір тягти коридорами до самого кабінету? Сама. - швидко відповіла я, зрозумівши що виходу немає, і уявивши картину як він тягне мене коридорами всього замку. – Але маску не зніму! Це ще чому? – засміявся відьмак. Вважаю за краще зберігати анонімність. - відповіла я. Ну ну. Гаразд, поговоримо ще про це. - він підійшов до мене і підштовхнув у спину у бік дверей. – Вперед. ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍