Читати книгу - "Безлюдні острови 6-7, Вальдемар Лисяк"

в Угорщині вперше згадав Галл Анонім, який прибув до нашого краю лише через тридцять років після трагедії, тому був найближче до подій усіх польських хроністів. Пізніше згадується про якийсь "угорський монастир". У 1433 році професор Ян Домбрувка з Краківського університету писав про "певний монастир, розташований на краю Угорщини, у напрямку до Австрії та Каринтії", користуючись історією людини, яка бачив королівську могилу, оскільки в його тексті ми знаходимо епітафію ("Тут лежить Болеслав, король польський, убивця святого Станіслава, єпископа краківського") – як згодом виявилося, процитовано було майже точно. Людиною, яка знову знайшла могилу короля в Оссіяхові, був секретар кардинала Хозія, Валенти Кучборський (це засвідчує Крімер у своїй праці 1568 р.).

Відтоді було відомо, що на цвинтарі монастиря в Оссіах є плита з вирізаним конем і латинським написом: "Rex Boleslaus Poloniae. Occisor Sancti Stanislai Epi. Cracoviensis". Напис зроблено чиєюсь рукою (не раніше другої половини XIII ст.) на давньому надгробку римського легіонера, що аніскільки не скасовує тезу про поховання Болеслава в Оссіасі, оскільки це не рідкість. повторно використовувати старовинні надгробки. І різьблений мотив (кінь із порожнім сідлом без стремен – такою стала Польща після повалення Болеслава) і первісне призначення плити (римлянин – яким був Болеслав у найкращому розумінні цього слова) ідеально підходять як метафори.

Римська плита на могилі Болеслава ІІ

Наприкінці XVI століття могильський єпископ Марчін Білобжеський приїхав до Оссіах і почув від абата розповідь про смерть і поховання Смілого в місцевому монастирі (це підтверджено монастирською хронікою), що, ймовірно, вирішує справу. - найкраще в цьому питанні були поінформовані бенедиктинці з Оссіаху. Крім того, кілька сотень років у монастирі знаходився перстень, який, як кажуть, подарував настоятелю вмираючий Болеслав, а на табличці з конем був дуже давній малюнок на дереві (вже автор монастирської хроніки XVII століття, Валлнер, називає його "прастарим"), змальовуючи в середньовічному коміксному стилі трагедію Сміливого, його смерть і поховання в Оссіяху!

"Прастара" картина над могильною плитою

У 1839 р. графиня Гоесс за фінансової підтримки знатних польських родин відновила могилу[25]. Римська плита була оточена залізною огорожею з "рейками" у вигляді списів і написом: "Sarmatis peregrinantibus salus", а вищезгадану картину через пошкодження перенесли до готичної каплиці, замінивши її на поганеньку копію (ця копія була виправлена в ​​1884 р. художником Данішевським, під час наступної реставрації, з ініціативи міської ради Кракова). Тоді ж могилу розкрили, знайшовши череп і кістки, що "належали скелету чоловіка, який був досить сильним та при тілі", а також позолочену мідну шпильку для застібання плаща.

Напис на огорожі, що говорив про поздоровлення сарматам-пілігримам, має щось від екзотичного, вмерлого письма далекої старожитності, бо вже ніхто з берегів Вісли не ходить пілігримом до місця, яке повинно бути польським святилищем, і куди кожен мешканець околиці з охотою покаже дорогу, говорячи:

- In der Kirche ist das Grab des polnischen Königes Boleslaus[26].

Брехня, нібито злий король власноручно вбив доброго, невинного єпископа на сходах вівтаря, і що єпископ цей загинув за Церкву і народ (ксьондз Калинка) – має страшну силу, бо це церковна брехня, а Церква не помиляється. Церква не знає поняття власного гріха.

Польська поштова марка з зображенням Болеслава ІІ Сміливого (Щедрого), за малюнком Яна Матейки

Наприкінці драми "Болеслав Сміливий" Станіслав Виспянський вклав в уста короля речення про майбутні покоління: "Проклянуть мене прокляттям віку". Прокляли, і так ефективно. Слова, які співає хор ченців у цій виставі, досі є обов'язковими для нас:

"Хай буде покинутий, забутий людьми і світами.

Не давай йому нізащо солі, не давай хлібу, не дай йому дому, не давай йому неба.

Нехай блукає, шалений, забутий, небажаний".

Кров Святого Станіслава, який є покровителем Польщі, пролита Сміливим, є серйозною проблемою для правовірних поляків, які знають, що церковна версія – це пропагандистська казка. Але ж, хіба кожна подорож в історію Церкви не є шляхом через страждання для всіх розумних католиків? Краще в неї взагалі не заглядати, бо з чорної діри минулих століть виринають, мов огидні істоти з картин Босха, постаті Торквемади та його святих сподвижників-інквізиторів, які спалили живцем і закатували мільйони невинних людей по звинуваченню у єресі чи чарівництві, а також ціла процесія пап-вбивць і розпусників на чолі з Формозом, Сергієм III, Іоаном XII (ґвалтівником жінок, який навіть не був висвячений на священика), Григорієм V, Каллікстом II, Боніфацієм VIII (розпусником, який рекомендував блуд, інцест і сімейну зраду), Сікст IV, Інокентій VIII (який був опікуном нічних вбивць і торгував посадами в найбезсоромніший спосіб), Олександр VI (який практикував усі можливі види розпусти) і Лев X. Інші замикали Польщу живою в труну і засуджували усі наші повстання: Климент XIV заявив, що поділ Польщі відповідає інтересам релігії (І), а Григорій XVI назвав листопадових повстанців "підлими бунтарями, бідолахами, які під виглядом доброти повстали проти влади свого монарха" (царя!). Або ті сотні польських примасів, єпископів і священиків, які за петербурзьку платню таврували справжніх патріотів, забороняли молитися за свободу батьківщини в церквах, складали катехізиси, прославляючи царизм, вимагали страшних покарань для повстанців. Вони називали Січневе повстання "місцевим бунтом", спричиненим "мілкими злодіями", "людьми непорядку", "злочинцями" (Віленська консисторія 17 вересня 1863 р.), проклинали Пілсудського та його рух за незалежність (архиєпископ Попель), забороняли проводити богослужіння за Польщу 3 травня і поховання легіонерів на цвинтарях (єпископ Лосінський)! Скільки ж злочинів і беззаконь скоєно в ім’я Христа?! А Церква - вічна діва! Можливо, люди іноді помилялися, давайте про це забудемо, головне, що система безгрішна. Кожна система.

Болеслав Смілий-Щедрий (гравюра по міді, 1702 рік)

Доказ того, як важко католику орієнтуватися між святим Станіславом і королем Болеславом II — роман католицького письменника Кароля Бунша "Йменник". Звідти, коли мені було тринадцять років, я отримав першу інформацію про цих двох людей, тому що в шкільному підручнику історії, написаному пані Длуською та Шенбреннер, не було жодного слова про одного з найбільших польських правителів (мабуть, тому що він подряпав мечем Золоті ворота в Києві, а руського князя Ізяслава прилюдно смикав за бороду, мов цапа). Через сімнадцять років, у 1981-82 навчальному році, мій син вивчав Польщу П'ястів за новим підручником для початкової школи, авторства пана Марковського. У цьому підручнику Болеслава