Читати книгу - "Присягнись, що моя, Поліна Ендрі"

Шум лопатей стельового вентилятора — це напевно єдине, що зараз порушує майже труну тишу в моєму кабінеті. Я простягаюсь через стіл і затискаю зелену кнопку селектора.

— Джульєтто, хто там наступний?

— Тут ще залишилася одна дівчина, дуже наполягає її прийняти, вона остання, — озивається секретарка.

Я з кілька секунд розмірковую, утримуючи палець на кнопці. Мабуть, це та сама дівчина, за яку мене просив той адвокат, що рвався сьогодні до мене на зустріч. Жаль, що я нікого не беру на роботу по блату. Я закидаю голову до стелі, глянувши на цей проклятий шумний вентилятор.

— Впусти, — рішуче промовляю я.

— Добре.

Відпускаю кнопку та черканю в полі підпис. Так вже і бути, дам шанс цій розхваленій з усіх сторін дівиці, яку так рекомендував мені мій знайомий юрист, якщо звичайно вона покаже себе з хорошої сторони. Тут двері до кабінету відчиняються і я відчуваю, як на порозі хтось з’являється. Навмисне піднімаю голову не відразу, зате коли підіймаю, бачу блондинку з нафарбованими яскраво-червоною помадою губами.

— Знову ви.

— Так, я.

Її самовпевнена широка посмішка оголює верхній ряд білих зубів. Залізно гарантую, — вона впевнена в тому, що ця посмішка зводить з розуму всіх чоловіків. Я кидаю ручку на стіл і відкидаюся на спинку, блондинка ефектно зачиняє за собою двері і цокає підборами до мого столу.

— Якщо ви знову хочете переконати мене взяти участь у вашій скандальній авантюрі, то моя відповідь «ні». Я не маю часу на подібні нісенітниці.

— Я хочу працювати у вашій фірмі, — кидає на стіл папку з документами.

— Дякую за вияв бажання. Ви нам не підходите.

— Але ж ви навіть не подивилися на моє резюме!

— Послухай, дівчинко, — не витримавши, гаркаю, різко піднявшись з місця і вп’явшись у її очі, і на коротку мить мені здається, що вона здригнулася. Уся ця ситуація вже починає мене дико дратувати. Я хижо примружую очі. — Я не знаю, як ти до цього взагалі додумалася і як тобі на думку прийшло звернутися саме до мене, але я ще раз тобі повторюю: іди з Богом.

Кілька секунд блондинка дивиться на мене здивовано, безглуздо кліпаючи, а потім її очі наповнюються вологою і нижня губа починає тремтіти. Чудово. Ненавиджу бабські сльози.

— Не думала я, що ви такий, — жалібно простягає вона тремтливим голосом, шмигаючи носом. — Кейн відгукувався про вас, як про вельми благородну і прихильну людину, яка не залишить безкарним навіть убивство маленького пташеняти. Але тепер я бачу, що все це лише пусті слова, — ображено тягнеться до столу, забираючи свою папку. — Так вже і бути, більше я вам не набридатиму. Вибачте, що потурбувала.

Змахнувши витонченою долонею сльозу в куточку лівого ока і жалібно схлипнувши, вона розвертається і йде геть.

— Стоп! — різко випалюю я і вона миттєво застигає посеред кабінету.