Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Київська Русь 📚 - Українською

Читати книгу - "Київська Русь"

253
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Київська Русь" автора Петро Петрович Толочко. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 129
Перейти на сторінку:
породило теорії про південне і північне походження етноніма “Русь”, теорію соціального змісту терміна “Русь”, що первісно означав лише знать, а не весь народ.

Історики, котрі відстоюють точку зору північного походження назви “Русь”, апелюють до авторитету “Повісті минулих літ”. Як правило, вони цитують таке місце: “И бѣша у него (Олега. — П.Т.) варязи и словѣни и прочий, прозвашася Русью”[49]. Та при цьому чомусь забувають відзначити, що дивне обернення північних пришельців на русів відбувається лише після того, як вони з’являються в Києві. До цього літопис іменує їх варягами, чуддю, словенами та ін. Виникає ще одне питання. Якщо назва “Русь” уже в IX ст. завдяки тісним “слов’яно-фіно-скандинавським контактам могла з’явитися лише в середовищі цього змішаного населення”, як стверджують деякі дослідники[50], то чому Олег проголосив “матерью городам руским” не якесь північне місто, скажімо, Ладогу чи Новгород, що знаходилися в центрі цієї “північної Русі”, а Київ, розташований від неї за тисячу кілометрів?

І як могло статися, що писемні джерела ніде не відобразили назву “Русь” стосовно північноруського населення.

Літописець і пізніше буде чітко розрізняти русь і варягів, і навіть слов’ян. 1015 р. Ярослав виступив з Новгорода на Київ, маючи тисячу варягів та інших воїв. Святополк вийшов йому назустріч, “пристрои бещисла вои, Русь и печенѣгъ”[51]. Після утвердження на київському столі вже Ярослав стає володарем руської дружини. Для походу проти Святополка і Болеслава Польського Ярослав “совокупилъ Русь, и варяги, и словѣнѣ”[52].

Ще більш показові в цьому плані свідчення давньоруських літописців XII — XIII ст. У них поняття “Русь” або “Руська земля” виступають у двох значеннях — широкому, яке стосувалося всіх східнослов’янських земель, що входили до складу Давньоруської держави, і вузькому, що вживалося для означення південної частини цих земель, тобто Київщини, Чернігівщини, Переяславщини.

Так, Юрій Довгорукий виступив з військом з Ростово-Суздальської землі “в Русь”, тобто до Києва. Ізяслав Мстиславич, змушений залишити Київ, пішов з “Руської землі” на Волинь, а потім знову повернувся в “Руську землю”[53]. Передаючи 1148 р. сину Юрія Довгорукого Ростиславу місто Божськ, Ізяслав Мстиславич ставить йому таку умову: “А ты постерези землѣ Руской оттолѣ”[54]. Але Ростислав Юрійович не виконує умов угоди, його виганяють, і він іде до Суздаля і говорить батькові: “Слышалъ есмь, оже хощеть тебе вся Руская земля”[55]. Юрій Довгорукий, ображений за себе і свого сина, вигукнув: “Тако ли мнѣ части нѣту в Руской земли, и моимъ дѣтемъ?”[56].

Заснування Києва. Мініатюра Радзивіллівського літопису

Святослав Всеволодович після походу на місто Дмитрів, “возвратися опять в Русь”[57]. Після вбивства Андрія Боголюбського володимирські бояри говорили: “Князь наш убьенъ, а дѣтей у него нѣту, сынок его в Новѣгороде, а братья его в Руси”[58].

Новгородці також розуміли під “Русью” Київ і Київську землю. В літописній статті 1135 р. говориться: “Иде в Русь архиепископ Нифонт”.

У 1142 р. новгородське посольство було затримане в Русі (у Києві) доти, доки воно не дало згоди на вокняжіння в Новгороді князя Святослава[59].

Князь Святослав, якого вигнали з Новгорода, “идущу в Русь к брату”[60].

Всеволод Велике Гніздо направив у 1195 р. своїх послів до великого київського князя Рюрика Ростиславича з таким посланням: “Вы есте нарекли мя во своемъ племени во Владимирѣ старѣйшаго, а нынѣ сѣдѣлъ еси в Киевѣ, а мне еси части не учинилъ в Рускои землѣ”[61]. 1223 р. на допомогу південноруським князям у їх боротьбі проти монголо-татар послали з ростовським полком Василя Костянтиновича, але він не встиг “к ним в Русь”[62].

Подібне цитування можна продовжити. Але й наведені свідчення переконують, що Русь у вузькому значенні слова — це землі між Десною на півночі, Сеймом і Сулою на сході, Россю і Тясмином на півдні, Горинню на заході. Іншими словами, це ті самі землі, де сиділи колись поляни, сіверяни і древляни, що склали основу ранньодержавного утворення “Русь”. Характерно, що саме в цьому регіоні збереглося найбільше гідронімів і топонімів, пов’язаних з назвою “Русь”, — Рось, Росава, Роставиця, Ростовець та ін. Коли на Русі з’явилося кілька міст з назвою Переяслав, перше з них, що дало назву іншим, стало називатися Переяславом Руським.

Срібна фібула VI — VII ст. Київ

Очевидно, що саме пізніші літописні свідчення допомогли повернути із забуття нашою пам’яттю саме поняття “первісна Русь”, що поклала початок державі. Можна думати, що й Костянтин Багрянородний мав на увазі саме цей регіон, коли говорив про внутрішню Русь. Шукати її на далекій північно-східній околиці слов’янського світу, в межиріччі Волги, Которослі і Трубежа, як це робить О. Пріцак[63], або ж на півночі, між Новгородом та Старою Ладогою, як це здається Д.О.Мачинському[64], нема підстав. В Ідрісі цей північноруський регіон цілком конкретно означений терміном “Зовнішня Русь”.

Обидва дослідники вдалися до надто вільного тлумачення писемних джерел, ототожнивши первісну Русь з островом Русів, розмістивши його на півночі чи у північно-східній Русі. Д.О.Мачинський розуміє, що свідчення арабських авторів важко співвіднести з відомостями про Ільменсько-Ладозький регіон, і виходить із становища в такий спосіб: оголошує їх пізнішими переказами давнього оригінального повідомлення про острів Русів, доповненими подробицями, що відображують історичні реалії Південної Київської Русі. А сталося це тому, що в 882 р. соціальне ядро Ільменсько-Ладозької Русі мігрує на південь, “руський домен” переміщується до Середнього Подніпров’я, а разом з ними мігрують і свідчення джерел[65]. Щоправда, вже через 40 років, згідно з Д.О.Мачинським, соціальний центр Русі повертається на північ. Тоді незрозуміло, чому свідчення східних авторів цього часу не поповнились подробицями, що відображали б реалії Північної Русі[66].

Гори Старокиївська і Дитинка. Київ. Сучасний вигляд

Теза О. Пріцака про мігруючий соціальний центр, підтримана Д.О. Мачинським, непереконлива. Ранні вогнища державності виникли практично одночасно в кількох найрозвинутіших регіонах Східної Європи. Історія утворення і формування найдавніших князівств Русі є яскравим підтвердженням цього. Процес формування соціально-класових структур проходив активніше у Середньому Подніпров’ї, де традиції державності були започатковані ще в скіфські часи. І не випадково, що саме Середнє Подніпров’я опинилось у центрі формування держави Руська земля та її народності. Спроби заперечити цей очевидний історичний факт, пов’язані, як правило, з необхідністю авторського переосмислення джерел, заздалегідь приречені на невдачу.

Заради справедливості слід зазначити, що Середнє Подніпров’я не єдине місце, яке

1 ... 6 7 8 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Київська Русь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Київська Русь"