Читати книгу - "Три місяці для себе, Юджин Перо"

Приїхавши на роботу майже о десятій ранку, чого ще ніколи не було, я ловила на собі пильні погляди співробітників, які буквально світилися червоним від спраги до пліток. Утім, мене це хвилювало найменше. Я, якщо так подумати, ще після розмови з начальником не відійшла. От же, спокусливий демон, що б його! Ще й нахилявся так до мене, наче намагався мене вразити своєю красою. Ні сорому – ні совісті.

Та кому взагалі потрібні його біцепси і трицепси, навіщо мені їх торкатися на тверезу голову? Про те, щоб спокусити цього нестерпного павича я взагалі мовчу! І адже він придумав цілий підступний план, в якому я – хижа спокусниця – хотіла його заманити в свої тенета «любові». Ну так, мені ж більше зайнятися нічим, тільки й думаю про те, як можна спокусити начальника. Не надивилася на нього ще за ці роки, хочу бути його вірною дружиною, щоб разом двадцять чотири години на добу проводити безперервно.

Як на мене, то ніхто при здоровому глузді не витримає такого пресингу «коханням» довго. Боюся, вже через деякий час у нас з'явилася б спільна неприязнь і ми, ось реально, терпіти б одне одного не могли. Ні, бувають рідкісні винятки у людей, не без цього, але в нас точно не той варіант.

Незрозуміло тільки, чому я взагалі думаю про це? Таке відчуття, що ми вже разом і щасливо одружені. Якийсь сумбур у голові через слова Олександра Миколайовича. Однозначно, у всьому винен він і тільки він. Я взагалі не просила його за мною в бар приїжджати.

Зніяковівши від власних думок, усе-таки треба бути трохи вдячною, я ніяково стиснула губи. Загалом, краще взагалі про це не думати. Ну, було й було, не завжди ж усе ідеально виходить. Життя непередбачувана штука й іноді такі незручні ситуації запам'ятовуються найкраще, приносячи трохи фарб. Так, червоних фарб збентеження і незручності.

– Доброго ранку.

– Скоро вже обід буде, – протягнула у відповідь Віола, не приховуючи свого хижого настрою. – Я зараз від нетерпіння помру. Розповідай, що в тебе сталося? Ти знайшла хлопця і провела з ним спекотну ніч?

– Проспала, – збрехала непереконливо.

– Так я тобі й повірила, – вигукнула у відповідь вона, хитро примружившись.

Потиснувши плечима, я швидко проскочила до свого кабінету, протяжно видихнувши. Я, може, й хотіла б прийти на роботу вчасно, але поки я дісталася додому, щоб переодягнутися, освіжитися, поки привела трохи думки до нормального стану, поки доїхала на роботу, і ось, уже майже десята! І це я навіть не снідала, хоча, боюся, зараз у мене, крім води, нічого не влізе.

Потерши лоб рукою, я подивилася знову на час і ледь не захникала. Сьогодні має відбутися перша співбесіда на посаду помічника директора. Якщо я не помиляюся, то рівно о десятій. Принаймні, саме так казав уранці Олександр Миколайович. Взагалі, він дуже продумано доручив відділу кадрів це завдання ще вчора. Щоправда, без мене нового помічника ніхто на співбесіду до самого начальника точно не пустить. Мені спочатку потрібно буде самій усе перевірити, переконатися в належній кваліфікації претендентів, а після тільки надати «Сашкові» резюме цих людей. І це ще без урахування моєї власної роботи.

Холодно примружившись, я швидко перевірила план роботи на сьогодні, а потім тихо видихнула. Мені пощастило, сьогодні не було ніяких дуже важливих зустрічей, тільки кілька відео конференцій із постачальниками матеріалів в Олександра Миколайовича, і то після обіду. Тож до обіду я точно буду відносно вільна.

– Ти куди? – Ошелешено уточнила Віола, коли я вийшла з кабінету.

– На співбесіду.

– Ти вже шукаєш нову роботу?

– Прийдуть кандидати на мою посаду, мені потрібно буде перевірити їх самостійно.

– А, зрозуміло, – ніяково хмикнувши, кивнула Віола. – Слухай, може, повечеряємо десь сьогодні, поговоримо нормально?

– Добре.

Схвально кивнувши подрузі, я швидко пішла у відділ кадрів, помітивши мізерну чергу біля дверей конференц-залу. Приблизно така черга була, коли я влаштовувалася на роботу в тоді ще маленьку фірму, а це що? Хіба ми вже не велика фірма з доволі гучним ім'ям у ділових колах? До того ж, заробітна плата помічника дуже навіть приваблива. Чому тут так мало людей? Сподіваюся, дівчатка з відділу кадрів просто відсіяли всіх невідповідних людей, залишивши тільки особливо видатних, щоб не перевантажувати себе і мене зайвою роботою.

– Поліно Андріївно, ви вже тут? – Усміхнулася мені начальниця відділу кадрів – Марія Петрівна.

– Доброго ранку. Ви ще не починали?

– Ні, ми чекали на вас.

Перекинувшись ще парою нічого не значущих фраз, я зробила вигляд, що не помітила інтересу і навіть деякого невдоволення в чужих очах, і ми спільно почали проводити співбесіду. Реально, я навіть не уявляла, що співбесіди можуть бути настільки нудними. Востаннє, коли я брала участь у наборі персоналу – це був вибір секретаря. Віола мені тоді здалася найжвавішою, спритною і менш вульгарною, ніж інші претендентки. Звичайно, її краса незаперечна, але вона не намагалася викотити свої груди на рівень чужих очей. Як пізніше я дізналася, у неї просто був хлопець, з яким вони зустрічалися на той момент уже кілька років. Утім, я ще жодного разу не пошкодувала, що тоді саме вона стала моєю колегою в приймальні директора, а зараз і доброю подругою.

Вислухавши максимально незрозумілу промову випускника столичного інституту на спеціальності «Менеджменту та бізнес-адміністрування», я відчула, як у мене сіпнулося око. Звісно, я розуміла, що кожен хоче показати себе з найкращого боку, продемонструвати свої знання, але це справді було занадто. Звісно, асами в якійсь роботі ніхто не народжується, кожен проходить нелегкий шлях від підручників до реальної роботи, але, боюся, мені доведеться витратити надто багато часу, щоб усе розповісти й навчити його. На жаль, у мене цього часу немає.

Помітивши, як начальниця відділу кадрів поставила йому кілька плюсів у своїй таблиці, я важко зітхнула. Так, гарний інститут, напевно, важливий, але має ще бути якась хитрість, уміння знаходити спільну мову з людьми, усе-таки робота помічника передбачає багато «спілкування». І це я ще мовчу про поганий характер Олександра Миколайовича в рідкісних моментах, який не кожен витримає. Утім, може хлопець просто хвилювався.