Читати книгу - "Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko"

Вогники з метеликами у повітрі почали повільно опускатися донизу, погойдуючись від протягів. Коли грюкіт та зойкання за стійкою остаточно стихли, тонкі пальці вхопились за столішницю, за чим показалась і голова мага. 

Нам би цьой-то, тест на магію, фуууй - Мія здула метелика, що саме опустився їй на вії - пройти.  Так, добре-добре, - маг нарешті звівся на ноги - ідіть за мною.  Дві срібні монети! - напів дороги розвернувся він, простягнувши до нас руку. 

Я витягнув два срібних та віддав їх йому. Він підвів мене до невеличкого столу, на якому лежала велика скляна куля. 

Покладіть на кулю руку, та подумайте про свою ману. - сказав він одягаючи окуляри з чорного скла. 

Подумати про свою ману. Чортів ботан. Як про неї думати? Ну добре, от прямо зараз думаю про свою ману. Думаю про ману. Думаю про ману… Пауза вже затяглась, але все одно нічого не відбувалось. 

Вибачте, але у вас зовсім немає мани. - хлопець зняв окуляри. 

Я прибрав руку з кулі, розмірковуючи, як це можливо, що Хек бачив у мені ману, а прилад нічого не показує. Аж раптом пролунав тріск і куля розсипалась на пісок. 

О! - я підняв пальця догори - Здається, ваша куля була зламана! Мені ж не доведеться за неї платити?  Ні ні ні, - хлопчина рукавом скинув пісок, що залишився з кулі на підлогу, після чого витяг зі столу нову кулю і встановив її - давайте спробуємо ще раз. 

Я зачекав, поки він одягне окуляри і спробував знову. Думаю про ману. Думаю про ману… І знову нічого. 

Нічого… Я відчув неприємне розчарування. Хай один раз, але ж не двічі підряд. Здається, старий Хек і справді помилявся. 

Нажаль, у вас справді немає ні краплини магії, це досить точний прилад, вибачте. 

Та варто було мені повернутись щоб вже йти звідси, як знову пролунав тріскіт і скляна куля розсипалась на пісок. 

Та як таке можливо?! - маг мав дуже розгублений вигляд - Зачекайте тут пару хвилин. 

Він вибіг, лишивши нас з Мією розгублено переглядатись, не розуміючи абсолютно нічого. За кілька хвилин він повернувся назад з літнім магом вдягненим в білий розшитий сріблом плащ та чудернацький сірий ковпак на голові. 

Що тут у нас? Так-так-так, - задріботів літній маг роздивляючись мене через монокль. - цікаво-цікаво. 

Після того він підійшов до столу і набрав пригоршню піску, що лишився з кулі. Довго роздивлявся, після чого принюхався, а потім навіть лизнув зачімось. 

Ясно- ясно! - після чого знов почав дивитись на мене через свій монокль - Та до біса, нічого тут не ясно. 

Я задумався, чи не настав вже час мені нервувати. Літній маг підійшов впритул до мене. 

Дозвольте? - з цими словами він поклав мені руку на груди навпроти серця і заплющив очі.

Пройшло кілька довгих хвилин у повній тиші. 

У вас безперечно є мана, і її у вас значно більше аніж у мага четвертого кола, точніше з моїм третім колом я визначити не можу. Але ось що дивно, у вас нема жодного сформованого кола мани! Наука каже, що то є неможливо, людина має померти коли у неї стільки мани, але не сформовано жодного кола мани! Її має просто роздерти на шмаття буянням мани! Дивно-дивно, ясно-ясно! Вибачте, - перебив я його торохтіння - а чи можу я якось зараз сформувати це коло мани?  Ні, це абсолютно неможливо!

 

Глава шоста. То буде лише мій шлях. 

 

Це абсолютно неможливо, - повторився він - перше магічне коло формується у людини в віці до одного року. У рідких випадках, коли мани для кола недостатньо, вона розсіюється і людина назавжди втрачає можливість використовувати магію. Це аксіома! Але ж з тим ви стверджуєте, що жити, маючи ману і без сформованого кола магії теж неможливо. І це теж аксіома, з ваших слів. - не здавався я. 

Літній маг призирливо подивився на мене, на його обличчі проминула уся гама почуттів, від злості і зневаги до смирення. 

Тут ваша правда, доведеться мені переглянути ці аксіоми! - він гучно розсміявся - ходімо зі мною, я напишу для вас листа з рекомендацією для магічної академії королівства Льготе, там викладачі будуть сильнішими та розумнішими за мене, можливо вони щось підкажуть.

То що ж, академія так академія!

Куди йдемо? - запитала мене Мія, коли ми вийшли з гільдії магів.  Де в місті можна купити ядра монстрів? Ядра? Мммммм, - Мія подивилась у небо підперши пальчиком підборіддя - у гільдії авантюристів. А навіщо вони вам? У вас є ремісничі навички? Ви хочете створити артефакт? Зброю? Маріонетку?  Веди вже, невгамовна! - я злегка смикнув її за руде вухо - Багато знають лише старі кішки, тобі за віком рано ще! Та ну вас, пане!

Дорогою до гільдії авантюристів я розмірковував як таке можливо. Чому я не відчуваю і не можу використовувати ману, що мене оточує, як роблять майже усі люди на цьому континенті? Як без жодного магічного кола навколо свого серця я можу створювати магічні кола та руни, принаймі для поглинання мани ядер монстрів? А інші люди не можуть цього, і ядра використовують лише ремісники для виготовлення та живлення магічних приладів чи зброї. Якщо розмірковувати таким чином, то можна дійти висновку, що я маріонетка! Але ж маріонетка не має своєї волі, вона лише лялька, що виконує накази хазяїна. Але, мислячи абстраговано, якщо я не бачив хазяїна, то це ніяк не означає того, що його немає!

Я похитав головою зі сторони в сторону. Ні, то неможливо, у мене бʼється серце, я маю думки, у мене болять мʼязи після тренувань, а коли я поріжу шкіру в мене тече кров. І рани самі загоюються, на відміну від маріонеток, котрі потребують ремонту після пошкоджень. Навіть Бог не став би створювати настільки складну маріонетку як я. Чи став би? Чи можу я розмірковувати про задум Бога? Навіть люди для різних задач використовують різний інструмент… Але я ж не інструмент?

Ми прийшли! - сказала Мія.  Скромніше, аніж гільдії торгівлі чи магів - я роздивлявся двоповерховий будинок, на фасаді якого було добре помітно сліди часу та неохайності власників. То тут то там пощерблена ліпнина, темні сліди плісняви та брудної води вздовж віконних порталів… І на довершення  це облуплена вивіска над дверима. - Зайдемо!