Читати книгу - "Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт"

сформували суспільство в Шумері: вони жили вздовж небезпечних річок, від яких водночас були залежні. У той час люди не могли пояснити природу річок за допомогою гідрології та метеорології, тож їхню парадоксаль­ність пояснювали боги через посередників — священників. Духівництво, вірогідно, виникло через те, що певна група людей твердила, ніби має безпосередній зв’язок із богами, а щоб боги їх почули, їм потрібні гарні будинки та храми, не кажучи вже про їжу, якою звичайні люди мали їх забезпечувати.

Шумер був міським суспільством землеробів, яке вкрай залежало — у багатьох сенсах — від обігу в річках, що заклали підвалини цивілізації. Ці непевні відносини між водою і суспільством чітко позначилися на релігійних оповідях, богах, ролі духівництва та сповненому страху світогляді. Може, фаталізм шумерів — це наслідок багаторічного пристосування та користування двома річками, над якими вони не мали влади. Шумерське прислів’я, що вдало описує цю непевність, таке: «Той, хто живе біля води, дивиться на гори. Він не дивиться на довкілля». Тобто вода, основа суспільства, яка водночас постійно їм загрожувала, прийшла з півночі, кинувши тінь на все інше.

Коли людина опиняється перед такими силами, то незле жити у злагоді з богами, які керували всією природою, зокрема з богами, що мали владу над річками. Оповіді про те, як боги й Енкі контролювали річки, — це яскравий приклад того, що люди сприймали себе за рабів цих непередбачуваних богів: позаяк боги визначали воду, то вони визначали врожай. А позаяк треба було жертвувати богам їжу, щоб ті захищали, люди опинялися в пастці, з якої годі вибратися. Обурені, непередбачувані та швидкі на гнів боги, певне, тримали шумерів у лещатах страху, пожертв і молитов[27]. Боги створили людей, щоб ті працювали на них і робили їм пожертви. Не потрібно мати багату уяву, щоб зрозуміти, що жителі цього регіону робили жертви богам і будували храми на їхню честь, адже не знали, чому на них раптово йшла стіна води заввишки в чотири поверхи[28]. Також можна зрозуміти, чому шумери будували палаци для духівництва, представників богів, підпорядковувалися їм і вірили, що офіра задобрить усіх гнобителів.

Міфологія і статки храму відбивали ці особливі відносини між водою та суспільством і, напевне, посилили місцеві еліти та їхню позицію в суспільстві. Кожне місто мало своїх богів і своє духівництво, яке відповідало за те, що ці боги діставали потрібні жертви від жителів. Якщо не задобрювати богів, вони вирушали до іншого міста, залишаючи перше без захисту. Місцеві боги були тиранами, тож їх просто потрібно було задовольнити або підкупити, неначе корумпованого чиновника. Одне із завдань духівництва полягало саме в контролі за «складами жертвенної їжі». У такий спосіб вони визначали основи життя й передумови суспільства.

На ранніх етапах історії міст духівництво відігравало таку важливу роль, що деякі дослідники називали цю форму правління тоталітарною теократією. Інші заперечували такі описи Шумеру, вказуючи, що духівництво не володіло всім майном і не мало повного контролю над економікою[29]. Однак важливо розрізняти контроль над майном і грошима, і деспотичну владу над людьми. У руках духівництва в Шумері опинилася своєрідна, але чудова матеріальна зброя: вони могли вічно карати, даючи волю воді або не маючи можливості захиститися від неї. Згодом світські лідери — або царі — дістали більше влади в суспільстві. Але й царювання виникло через уявлення про божественність. Царі мали владу від богів і були їхніми представниками. Відмінності в суспільстві чітко виявлялися в смерті: кладовища в місті Ур свідчать про те, що коли бідні люди мали доволі скромні могили, то королівські поховання іноді прикрашали золотом і сріблом. У одному відомому випадку сімдесяти чотирьох осіб отруїли, щоб ті пішли з царицею Пуабі в наступний світ[30].

  Занепад та екологічна катастрофа

Шумер — це цивілізація, що, попри вразливість і безвладдя над річками, була першим суспільством в історії, якому вдалося обернути сили природи на свою користь: із плином часу Шумер, як ми побачили, розробив систему штучного зрошування, завдяки якій виростали вкрай багаті врожаї, що могли прогодувати кілька міст-держав, де постійно зростала кількість населення. Поступово це призвело до урбаністичної революції, яка уможливила те, що більшість населення світу живе в містах. Тож роль землеробства як рушія урбанізації — це історична тенденція, яка веде лік від Шумеру[31].

Водночас може здатися, що Шумер зник з історії, адже його перемогла природа. Бувши передумовою суспільства, природа стає її кінцем. Учені переважно погоджуються, що Шумерська цивілізація, проіснувавши приблизно 2000 років — від приблизно 4000 до 2000 р. до н. е., — занепала або зникла[32], а заступили її інші державні утворення в Месопотамії. Семітські народи, завойовуючи, перейняли частину шумерської культури, достоту, як монгольські завойовники Китаю стали «китаїзованими», а вандали й готи — римлянами. Коли тут говорю про «занепад цивілізації», це не означає, що вони зникли з історії, не лишивши після себе жодних слідів, або що жодні їхні традиції не потрапили в інші суспільства — пізніші або навіть сучасні. Шумерська мова, наприклад, жила далі, і звід законів Ур-Намму із ХХІ ст. до н. е. вплинув на звід законів Хаммурапі з XVIII ст. до н.е. До того ж система знань шумерів стала так званою cultura franca на дуже тривалий час, навіть після того, як самих шумерів уже довго не існувало[33].

Учені виокремлюють три різні теорії занепаду Шумеру, але через брак об’єктивної інформації кожна з них буде певною мірою спекулятивна. Перша теорія твердить, що завойовники вибили шумерів із регіону Тигру та Євфрату. За другою теорією, духівництво поступово втратило владу й контроль над населенням, а суперечності між людьми й містами зростали — через це все Шумеру ставало складніше чинити опір політичним та екологічним змінам. Третя теорія, та, яку згодом почала підтримувати більшість, наголошує на відносинах між суспільством і природою, що заклала підвалини цивілізації. Є два типи екологічних теорій: перший твердить, що Шумерська цивілізація занепала через зменшення продуктивності землеробства. Тигр і Євфрат приносили з турецьких гір талу воду, тож у ній накопичувалася висока концентрація розчинених солей. Крім цього, вода ставала солонішою через вітри з Перської затоки. Солона вода, вочевидь, впливала на збіжжя. Отже, що більше шумери зрошували, щоб розв’язати проблему меншої продуктивності, то гострішою ця проблема ставала. Через зрошування в ґрунті опинялося чимраз більше солі. З плином часу це неминуче знищувало ґрунт. Тож шумери самі винні в занепаді свого суспільства: їхній революційний винахід — зрошувальне землеробство — зумовив повільний занепад і смерть цивілізації[34]. Тріумф цивілізації обернувся на її вбивцю.

В останні роки виникли теорії, які стверджують, що смертельний удар Шумеру завдала посуха, яка тривала приблизно 200 років, орієнтовно 4200 років тому[35]. Ця теорія суперечлива, адже наявних даних замало, щоб дійти такого висновку. Інші вважають, що цивілізацію просто — і буквально кажучи — стерли з лиця землі. Ця теорія знаходить підтримку в «Епосі про Гільгамеша». Його написали в Шумері майже 4000 років тому, цей твір розповідає про те, як боги помстилися людству, потопивши