Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський 📚 - Українською

Читати книгу - "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В лабіринтах абверу" автора Петро Максимович Кропив'янський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 87
Перейти на сторінку:
батьками? — ніби ненароком спитав полковник.

— Питаєте в голодного, чи буде їсти, — озвався Михайло.

— То я можу, влаштувати вам це побачення.

— Жартуєте, чи в чародії записалися?

— Кажу без жартів, пане Голіцин: можна побували у Володимирі-Волинському. Доведеться лише заплатити за це. Ні, ні, не грішми, — поспішив запевнити Федоров, побачивши протестуючий жест співрозмовника. — Ви просто виконаєте на тому березі Бугу деякі конфіденціальні доручення німців.

— Диверсія? — напівзапитливо, напівствердно вигукнув інженер Голіцин і заперечно захитав головою.

— Ну, що ви, — втішив його Федоров, — хіба я став би пропонувати старому другові такі небезпечні обов'язки. Йдеться про збір звичайнісінької інформації. Просто приємне, тобто поїздку до батьків, поєднаєте з корисним. А після повернення ще й одержите за цю послугу чимало. Марками, друже, не злотими, а рейхсмарками.

Психологічно Голіцин для зрадництва визрів давно: стипендії в білогвардійських благодійних товариствах завжди лежали на денці келиха з антирадянською отрутою. Тому розмова на цю тему не була довгою.

У липні тисяча дев'ятсот сорокового Голіцин став гітлерівським шпигуном.

А ким був на той час Федоров? Дізнатися не важко. Саме йому присвячені два найтовщі досьє з архівних справ, які лежать перед авторами цих рядків.

…Сергію Олексійовичу Федорову, коли він завербував інженера Голіцина, минуло вже сорок дев'ять років. За сімейною традицією він закінчив юнкерське училище й був випущений хорунжим у 2-й Кубанський пластунський батальйон.

Першу світову війну почав уже сотником. Але через рік змінив рід військ: вступив до офіцерської повітроплавної школи.

Спеціальність ця на той час була рідкісною. Офіцери-повітроплавці завжди красувалися на виду в начальства. Навесні 1917 року Федоров одержує чин капітана. А влітку він уже підполковник, начальник групи морських повітроплавних загонів на Балтиці.

Десь за рік ці загони опинились у Києві. Аеростатів уже не мали. Та гетьман Павло Скоропадський залучив повітроплавців до свого опереткового війська. Вони прикрашали гетьманські паради.

Гетьман ніколи не забував, що він генерал-лейтенант почту Миколи II і, як відомо, стояв за «єдиную, неделимую». Монархіста і великодержавного шовініста Федорова це влаштовувало. Не подобалося тільки, що нашвидкуруч проголошений німецькими окупантами в Київському цирку гетьманом, Скоропадський, щоб зберегти зовнішній декорум «одевался под Богдана Хмельницького» і час від часу, як твердив Федоров, «играл хохла». В усякому разі білогвардійці були Федорову ближчі за жовтоблакитників.

Недовго думаючи, чкурнув Федоров на Кубань. Тут йому з радощів присвоїли чин полковника.

В листопаді двадцятого козачо-повітроплавний полковник утік з недобитками врангельської армії за море й опинився аж на острові Лемносі в ролі штаб-офіцера для доручень при голові Кубанського крайового уряду інженер-генералові Попові.

Цей, з дозволу сказати, уряд подовгу ніде не тримали. Своїх жебраків вистачало. З Греції він помандрував до королівської Югославії. Там реорганізувався. Кілька разів міняв свою «столицю», перекроював і перешивав штати, аж поки від самого уряду лишився пшик. І тоді довелося штаб-офіцерові при прем'єр-міністрі перетворитися на. звичайного «кухонного мужика».

Працювати? Ще й на кухні! Ні, Сергій Олексійович звикли ходити в білих рукавичках.

Пан полковник пускає в хід своє холостяцьке становище, вуса і мундир. У розставлені ним сіті Гіменея потрапляє Зоя Рейнс. З дружиною Федоров перебирається до її батьків у Берлін і відкриває ресторан. Та виявляється, що комерційного хисту бракує. До того ж і клопіт чималий. Треба шукати чогось іншого. Раптом Федоров дізнається про існування в Чехословаччині, в місті Подебрад, так званої Української господарської академії. Широко субсидовані урядами деяких капіталістичних країн та іноземними розвідками українські буржуазні націоналісти навіть видають слухачам академії стипендії.

Забувши, як обурювався з приводу того, що Скоропадський «играл хохла», і видаючи себе за палкого прихильника того ж гетьмана, посилаючись навіть на службу при дворі «його світлості», Сергій Федоров уклінно просить стипендії для навчання на юридичному факультеті. Закінчує його, а потім, щоб не втрачати джерела прибутку, вступає на факультет філософський.

Відповідно до нових планів, підбирає й нову дружину. На цей раз чешку, що дає право на чехословацьке громадянство.

Мітив Федоров ще й на третій факультет, але йому ввічливо натякнули: для розумної людини і двох досить-предосить.

Нехтуючи набутими спеціальностями, юрист і філософ стає агентом по розповсюдженню квитків лотереї. Район його дій — Судетська область. Та незабаром вона опиняється під чоботом Гітлера. Федоров того тільки й чекав. Серцем він давно з фашистами. А щоб закріпити своє єднання з ними ще й з точки зору расових законів, авантюрист кидає дружину: чешку й одружується з німкенею.

З німецькою розвідкою Федоров побратався раніше. Ще в ті часи, коли гестапо залучало агентуру за всіма правилами вербувального етикету.

Якось ще в академії до нього завітав поважний пан з Берліна. Відрекомендувався представником видавництва. Запропонував укласти контракт на написання трактату з історії кубанського козацтва. Люб'язно попередив:

— З рукописом не квапимо. Аванс можу вручити хоч зараз.

Не новачок у таких справах, Сергій Олексійович прекрасно зрозумів, що розвиток людства не припиниться й без його рукопису. Тому він діловито перелічив гроші. Спитав, на яке, власне, амплуа його запрошують.

Завдання виявилося не з легких. Треба в одній з областей тодішньої Чехословаччини, де було багато віруючих, належних до православної церкви, увійти в довір'я високопоставленої духовної особи і з цієї дуже зручної позиції вести політичну та військову розвідку, а також вербувати агентуру для абверу.

…Андрейко, Голіцин, Федоров: всі вони були підібрані фашистською розвідкою на одному смітнику — білоемігрантському.

При чому тут Долл? Чому, йдучи слідами матерого фашистського злочинця, ми згадали про цих трьох зрадників? А тому, що вони й були трьома першими отруйними стрілами, пущеними рукою Долла через радянський кордон.

Тож повернімося в тисячу дев'ятсот сороковий рік, в ту серпневу ніч, коли Філіппов привіз Андрейка до особняка начальника німецької прикордонної застави капітана Кноха.

— Бачив вас хто-небудь, коли ви завер'тали до мого подвір'я? — запитав насамперед капітан.

— Ми не дуже крилися. Коні не голка. Хіба їх приховаєш, — пояснив Філіппов.

— Тоді скидайте одяг, — наказав Кнох.

Двоє прикордонників переодяглись у вбрання прибулих і на їхній же фурі через кілька годин виїхали назад до Грубешова. Для стороннього ока це виглядало так: погостювали й додому.

Тим часом

1 ... 6 7 8 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"