Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Божество різанини 📚 - Українською

Читати книгу - "Божество різанини"

388
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Божество різанини" автора Ясміна Реза. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 14
Перейти на сторінку:
Перегорни сторінку. Та тримай, тримай же її!

АЛЕН: Так можна й подерти.

ВЕРОНІК: А й справді… Годі, Мішелю, воно вже сухе. Часом так прив’язуєшся до речей, навіть і не знаєш, чому.

Мішель закриває каталог, і вони вдвох ставлять на нього стос книжок.

Мішель сушить Фудзіту, долганів та інші альбоми.

МІШЕЛЬ: Ну ось! Чиста робота! А звідки таке прізвисько — цуцик?

АЛЕН: Із пісні Паоло Конте[8] — ва-ва-ва…

МІШЕЛЬ: О, то я її знаю! (Наспівує.) А наш дарджилінґ — це змінене англійське darling. З’явилося після весільної подорожі до Індії. Дурне, еге ж?

ВЕРОНІК: Не треба було мені туди їхати!

МІШЕЛЬ: Не відволікайся, дарджилінґ.

ВЕРОНІК: Що?.. (Повертається Аннет.) О, Аннет! Я так хвилювалась… Вам краще?

АННЕТ: Здається що так.

АЛЕН: Якщо ти не впевнена, тримайся подалі від столика.

АННЕТ: Рушник я поклала до ванни — не знала, куди його подіти.

ВЕРОНІК: Правильно зробили.

АННЕТ: Бачу, ви все вичистили. Мені дуже шкода.

МІШЕЛЬ: Усе гаразд. Уже все владналося.

ВЕРОНІК: Аннет, даруйте, що не приділила вам достатньо уваги. Кинулася відразу до свого Кокошки…

АННЕТ: О, не турбуйтесь!

ВЕРОНІК: Я повелася неправильно.

АННЕТ: Ну що ви… (Після ніякової паузи.) Я тут подумала собі, поки була у ванній…

ВЕРОНІК: Що подумали?

АННЕТ: Мабуть, ми поквапилися з… Я хочу сказати…

МІШЕЛЬ: Кажіть, Аннет, ми вас слухаємо!

АННЕТ: Образа — це також агресія.

МІШЕЛЬ: Звісна річ.

ВЕРОНІК: Не обов’язково, любий.

МІШЕЛЬ: Авжеж, люба, не обов’язково.

АННЕТ: Фердінанд ніколи раніше не поводився жорстоко. На це має бути причина.

АЛЕН: Ще б пак — його ж назвали стукачем!.. (Вібрує його мобільний.) Даруйте… (Жестами вибачається перед Аннет і відходить убік.) Слухаю… Тільки якщо не буде заяви від жодної з жертв. Жодних постраждалих. Ви не повинні брати сторону постраждалих!.. Заперечуйте все, а в разі потреби атакуємо газету… Проект нашого комюніке ваш надішлють факсом… (Кладе слухавку.) Якби стукачем назвали мене, я точно образився б.

МІШЕЛЬ: А раптом це правда.

АЛЕН: Що ви сказали, даруйте?

МІШЕЛЬ: А що, як він мав на це підстави?

АННЕТ: На вашу думку, мій син — стукач?

МІШЕЛЬ: Ну що ви, я ж пожартував!

АННЕТ: Якщо продовжити жарт, то ваш син не кращий!

МІШЕЛЬ: Це ж як, поясніть?

АННЕТ: Бо він виказав Фердінанда!

МІШЕЛЬ: Але тільки тому, що ми дуже наполягали на цьому!

ВЕРОНІК: Мішелю, це аж ніяк не стосується теми розмови.

АННЕТ: Яка різниця! Наполягали чи ні — він його виказав.

АЛЕН: Аннет, годі.

АННЕТ: Чому?! (До Мішеля:) То ви досі вважаєте мого сина стукачем?

МІШЕЛЬ: Нічого такого я не вважаю…

АННЕТ: Якщо не вважаєте, то й не кажіть! Нащо ці образливі натяки?

ВЕРОНІК: Аннет, заспокоймося. Ми з Мішелем намагаємося виявити поступливість і поміркованість…

АННЕТ: Еге ж, поміркованість…

ВЕРОНІК: О, то ви з цим не згодні? Цікаво почути, чому?

АННЕТ: Бо ваша поміркованість надто поверхова.

АЛЕН: Цуцику, мені справді вже час іти…

АННЕТ: Давай, боягузе, йди.

АЛЕН: Аннет, я можу втратити найбільшого клієнта, а ці ігри у відповідальних батьків…

ВЕРОНІК: Мій син утратив два зуби. Обидва різці.

АЛЕН: Авжеж, ми вже про це чули!

ВЕРОНІК: І один з них — назавжди!

АЛЕН: Але ж не всі зуби він утратив! А нові ми йому вставимо! Ще кращі. Йому ж не мозок вибили, врешті-решт!

АННЕТ: Наша помилка в тому, що ми не дошукуємося причини.

ВЕРОНІК: Причина тут ні до чого. Одинадцятирічний хлопчик ударив. Кийком.

АЛЕН: Еге ж, озброївшись кийком…

МІШЕЛЬ: Ми прибрали це слово з заяви.

АЛЕН: Лише тому, що ми наполягли.

МІШЕЛЬ: Але ми не сперечалися.

АЛЕН: Це слово ніби навмисне заперечує помилку, неумисність, зрештою, дитячий вік.

ВЕРОНІК: Не впевнена, що мені подобається цей тон.

АЛЕН: Ми від самого початку мало розуміли одне одного.

ВЕРОНІК: Пане, я вважаю огидним дорікання в тому, що вже було визнано помилкою. Слово «озброївшись» вам не підійшло — гаразд, ми його замінили. Однак, якщо придивитися до точного визначення цього слова, то воно не було аж таким недоречним.

АННЕТ: Фердінанда образили, і він відреагував. Якщо хтось нападе на мене, я захищатимусь — особливо якщо їх буде ціла ватага.

МІШЕЛЬ: Ти диви, виблювала — і посміливішала!

АННЕТ: О, це було дуже грубо!

МІШЕЛЬ: Панове, ми ж усі готові до співпраці! Я в цьому переконаний! Нащо ці сварки і докори?!

ВЕРОНІК: Годі, Мішелю! Досить тягнути час. Якщо вже ми такі «поверхові», то геть цю кляту поміркованість!

МІШЕЛЬ: Ні, ні! На цей шлях я ставати відмовляюся!

АЛЕН: На який шлях?

МІШЕЛЬ: На жалюгідний шлях, до якого нас підштовхнули ці двоє маленьких негідників! Ось!

АЛЕН: Боюся, Веро не поділяє вашої позиції.

ВЕРОНІК: Не Веро, а Веронік!

АЛЕН: О, даруйте!

ВЕРОНІК: Що ж, тепер Брюно став негідником. Бідолашний! Це вже занадто!

АЛЕН: Слухайте, мені вже справді час іти.

АННЕТ: І мені теж.

ВЕРОНІК: Та йдіть собі вже, я вже втратила будь-яку надію!

Дзвонить телефон у квартирі.

МІШЕЛЬ: Слухаю?.. А, мамо… Ні, у нас друзі, але кажи… Так, роби все, що тобі кажуть… Стривай — ти приймаєш «Антрил»?! Зачекай, мамо, не клади слухавку… (До Алена:) Ота ваша гидота зветься «Антрилом», еге ж? її прописали моїй мамі!..

АЛЕН: «Антрил» прописують тисячам хворих.

МІШЕЛЬ: Так, негайно припини пити цей препарат! Чуєш, мамо?.. Негайно ж!.. Це не обговорюється. Поясню потім… А докторові Пероло скажеш, що я заборонив… Червоні? Чому червоні?.. Щоб тебе бачили?! Повна дурня!.. Слухай, я передзвоню тобі. Цілую, мамо! Я передзвоню! (Кладе слухавку.) Вона взяла у прокаті червоні костури, щоби не потрапити під вантажівку. Ніби в її

1 ... 6 7 8 ... 14
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Божество різанини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Божество різанини"