Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Божество різанини 📚 - Українською

Читати книгу - "Божество різанини"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Божество різанини" автора Ясміна Реза. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 14
Перейти на сторінку:
стані можна валандатися вночі по шосе! Від тиску їй прописали «Антрил».

АЛЕН: Якщо вона його приймає і ні на що не скаржиться, то я використаю її як свідка… Хіба я був не в шалику? А, онде він!

МІШЕЛЬ: Знаєте, я не в захваті від вашого цинізму! Якщо в моєї мами буде хоч найменший з описаних вами симптомів, ви побачите, що я з вами зроблю!

АЛЕН: Дія препарату в будь-якому разі спостерігатиметься.

МІШЕЛЬ: Подивимося!

АННЕТ: До побачення…

ВЕРОНІК: Ну і навіщо поводитися ґречно? Щирість — це вияв ідіотизму, вона лише послаблює і роззброює нас…

АЛЕН: Так, Аннет, ходімо вже звідси! Досить із нас на сьогодні всіх цих замовлянь!

МІШЕЛЬ: Еге ж, ідіть. Проте я вам скажу таке: від самого початку нашого знайомства у мене склалося враження, що Фердінанд живе у надто поблажливих умовах…

АННЕТ: Коли ви вбили нещасного хом’яка…

МІШЕЛЬ: Що?! Вбив?!

АННЕТ: Авжеж, убили.

МІШЕЛЬ: Я вбив хом’яка?!

АННЕТ: Ви намагаєтеся накинути провину нам, розмахуєте своїми чеснотами, мов прапором, хоча самі — звичайнісінький убивця!

МІШЕЛЬ: Але я не вбивав хом’яка!

АННЕТ: Ви вчинили ще гірше. Залишили перелякану тваринку посеред ворожого світу. Напевно, його зжер якийсь собака або пацюк!

ВЕРОНІК: Правда! Правда!

МІШЕЛЬ: Що значить «правда»?!

ВЕРОНІК: Бо вона має рацію. А що ти хотів?! З тваринкою напевно сталося щось жахливе.

МІШЕЛЬ: Я гадав, що хом’як зрадіє, опинившись на волі. Скоріше за все, він кинувся до найближчої канави, сп’янівши від радощів!

ВЕРОНІК: Навряд.

АННЕТ: І ви залишили його.

МІШЕЛЬ: Я не можу доторкатися до цих істот! Чорт, Веро, ти ж знаєш — не можу!

ВЕРОНІК: Він боїться гризунів.

МІШЕЛЬ: Так, боюся! А ще мене відлякують рептилії — з усім, що повзає по землі, у мене не складаються стосунки!

АЛЕН (до Веронік): А чому ви не забрали хом’яка додому?

ВЕРОНІК: Але ж я нічого не знала! Наступного ранку Мішель сказав мені й дітям, що хом’як утік. Я спустилась одразу ж — одразу ж! — обійшла весь квартал, зазирнула до льоху…

МІШЕЛЬ: Це ж огидно, що мене примощують на лаву підсудних через цю історію з хом’яком, яку ти, Веронік, вирішила розповісти! Це особиста справа, яка стосується тільки нас і ніяк не пов’язана з ситуацією! Назвати мене вбивцею! Це неприпустимо! У моєму ж власному домі!

ВЕРОНІК: А до чого тут дім?

МІШЕЛЬ: У домі, двері якого я широко розчинив, зробивши крок до примирення, людям, які мали би бути вдячними мені за це!

АЛЕН: Дуже зворушливо — ви самі винагороджуєте себе оплесками.

АННЕТ: Невже вас не мучить сумління?

МІШЕЛЬ: Яке сумління?! Мені завжди була огидна ця тварина. І я радий, що її більше немає.

ВЕРОНІК: Мішелю, це ж смішно.

МІШЕЛЬ: Смішно?! Що смішно? Ти що, здуріла?! Їхній синуля відгамселив Брюно, а мені дорікають якимсь хом’яком?!

ВЕРОНІК: Але ти не можеш заперечувати, що погано повівся з хом’яком.

МІШЕЛЬ: Та плювати я хотів на хом’яка!

ВЕРОНІК: Що ж ти зранку на доньку не наплював?!

МІШЕЛЬ: Хай тільки повернеться! Я не дозволю, щоби дев’ятирічне дівча вказувало мені, як поводитися!

АЛЕН: Отут я з ним згодний на сто відсотків!

ВЕРОНІК: Просто жах…

МІШЕЛЬ: Годі, Веронік, годі! Досі я підтримував обидві сторони, проте ще трохи — і перейду на їхню.

АННЕТ: А як же Брюно?

МІШЕЛЬ: А що Брюно?

АННЕТ: Він не зажурився?

МІШЕЛЬ: Гадаю, у нього інші турботи.

ВЕРОНІК: Брюно не був прив’язаний до Хрумка.

МІШЕЛЬ: Чули? Хрумко! Оце так прізвисько! Тьху!

АННЕТ: Якщо вас не мучить сумління, то чому ви гадаєте, що воно має мучити нашого сина?

МІШЕЛЬ: Слухайте, чхати я хотів на всі ці дурнуваті теревені! Ми намагалися бути милими, навіть тюльпани купили, дружина представила мене як лівака, одначе правда в тому, що я не контролюю себе, у мене твердий характер!

АЛЕН: Ми тут усі такі.

ВЕРОНІК: А от і ні! Мені дуже шкода, але не всі тут такі тверді.

АЛЕН: Гаразд, ви не тверда.

ВЕРОНІК: І слава Богу!

МІШЕЛЬ: Звісно, дарджилінґ, ти не тверда, ти освічена жінка, ти ніколи не схибиш…

ВЕРОНІК: Навіщо ти мене ображаєш?

МІШЕЛЬ: Я тебе не ображаю. Якраз навпаки.

ВЕРОНІК: Та ні, ображаєш — і добре це розумієш.

МІШЕЛЬ: Це ти влаштувала цей «світський раут», а мене просто втягнула…

ВЕРОНІК: Втягнула?!

МІШЕЛЬ: Саме так.

ВЕРОНІК: Неприємно це чути.

МІШЕЛЬ: Чому ж? Ти ж ратуєш за блага цивілізації — ось і маєш!

ВЕРОНІК: Авжеж, я ратую за блага цивілізації! Дякувати Богу, ще є такі люди! (Мало не плаче.) По-твоєму, твердий характер — це краще?

АЛЕН: Ну ж бо…

ВЕРОНІК: Ні, ну скажіть: це нормально — докоряти тим, що ти недостатньо тверда?..

АННЕТ: Ніхто цього не казав. Вам ніхто нічим не докоряє.

ВЕРОНІК: Звісно що докоряє! (Плаче.)

АЛЕН: Та ні!

ВЕРОНІК: А що я мала робити?! Подати скаргу? Авжеж, ми могли би не зустрічатись, а просто подати одне на одного страхові позови…

МІШЕЛЬ: Годі, Веро…

ВЕРОНІК: Що годі, що?!

МІШЕЛЬ: Це вже занадто…

ВЕРОНІК: А мені байдуже! Прагнеш уникнути дріб’язковості, а в результаті тебе принижують і залишають на самоті…

АЛЕН (його мобільний вібрує): Так, слухаю… «Хай доведуть!» «Доведіть це!» Проте, на мою думку, краще взагалі не відповідати…

МІШЕЛЬ: Людина весь час самотня. Всюди і завжди. Хоче хтось рому?

АЛЕН: Слухайте, Морісе, я на зустрічі, передзвоню з офісу… (Кладе слухавку.)

ВЕРОНІК: Ось, бачите — доводиться жити з абсолютно негативною людиною.

АЛЕН: Це ви про кого?

МІШЕЛЬ: Про мене.

ВЕРОНІК: І як я могла на це піти! Не треба було укладати шлюб!

МІШЕЛЬ: А я тобі це казав!

ВЕРОНІК: Ти мені це казав?!

МІШЕЛЬ: Авжеж.

ВЕРОНІК: Ти мені казав, що не хотів цього шлюбу?

МІШЕЛЬ: Мені ця ідея була не до вподоби.

АННЕТ: І все ж ідея була чудова…

МІШЕЛЬ: Ой, не треба!.. (Високо піднімає пляшку рому.) Ну ж

1 ... 7 8 9 ... 14
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Божество різанини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Божество різанини"