Читати книгу - "Білий кіт шукає відьму, Вікторія Токар"

Так, тікаючи від чергової зграйки відверто темних чаклунок, він налетів на довгий зелений шлейф. Жінка з пишним червоним волоссям, завитим у локони та закріпленим на потилиці великим бантом в тон до сукні, озирнулася через плече та опустила погляд.

— А що це ти робиш, бешкетнику? — від широкої посмішки на щоках з’явилися ямочки. Вона контрастувала з темним макіяжем на очах.

— Перепрошую, я випадково, — кіт нарешті зліз зі шлейфу.

— Це ти вирішив хапати відьму за хвіст, поки не втекла? — розсміялася, коли помітила, що ошийника в нього немає. — Люблю наполегливих.

— Та ні, кажу ж, випадково.

— А, тобто я можу йти? В господині ти не зацікавлений?

— Ви хочете дати мені доручення?

— Так.

Він не міг повірити, що все дійшло так далеко. Що йому майже вдалося стати компаньйоном відьми. Коту, з недолугих потуг якого ще вчора сміялися всі, кому не лінь.

____________________

[4] Зазвичай «італійські штори» — це два полотна, з’єднані між собою. Їх збирають по діагоналі та закріплюють гачками, мотузками тощо. Часто доповнюють китицями текстильними бантами, квітами та іншим.