Читати книгу - "Гра почалася, Sash Ko (Олександр Бондарчук)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ліза мовчки продовжувала дивилася вниз, а Ден — говорити.
— Коли мій батько помер, я теж хотів до нього. Якби точняк знати, що я його там побачу, я б давно порішив себе. А так… — Ден замовкає, переводить подих. — В мене лишилася мама, в тебе твій старий. І є шанс, що все можна якось наладити. А вдвох ми зможемо знайти вихід швидше. Я не в одній сраці побував і поки завжди все закінчувалося норм. Давай руку.
Ліза переводить заплакані очі на хлопця, потім — на його простягнуті руки і відриває одну долоню від поручня. Іншою ще міцніше тримається за поручень. Ден допомагає перелізти дівчині.
Ліза поправила мокре волосся, що прилипло до обличчя і знову заходиться ридати, повільно сівши на бетон, у ніг хлопця.
Ден присів біля неї та обійняв за плечі.
— Я, Ліза. — Вона пригорнулася до нього.
— Прикольне ім’я, — він обережно обійняв її.
Більше хвилини тільки дощ порушував тишу на мосту.
— Ти як? — запитав Ден.
Ліза схлипнула, шморгнула носом і навіщось тильною стороною долоні розтерла сльози по мокрому обличчю. І замість відповіді, тихо крізь сльози почала говорити.
— Він швидко забув маму. І привів худорляву блонду з довгими ногами. Та стерво спочатку морально мене принижувала, коли він не чув, а потім побачила, що все сходить їй з рук, почала користуватися тими руками. — В її голосі Ден почув металеві нотки. — Раз навіть декілька синців лишила на моєму обличчі. — Почала говорити гучніше. — А батько повірив тій паскуді. Прикинь! І він свою рідну дочку ще й винною зробив! — Перейшла вже на крик. — Те стерво сказало, що то я спровокувала конфлікт! А вона, бач, нещасна тільки захищалася, від неврівноваженого дівчиська підлітка! — Вдарила кулаком об бетон. — Ага, так захищалася, що жодної подряпини не лишилось на ній!— Крик потонув у риданні і ледь не пошепки слабким тоном продовжила. — А батько нічого не зробив тій курві. І навіть доброго слова не сказав мені. Сліпий черствий ідіот! Нащо мені жити. А, Ден?
Ден мовчав і гладив її мокре волосся.
***
Дощ майже вщух. Останці залишки крапель падали на асфальт. Ден і Ліза зупинилися біля старої десятиповерхівки.
— Вони почнуть мене гризти, як я зайду. — Зітхнула Ліза. — Та сучка знову, щось нашепче про мене і він повірить.
— Знаєш, втовкмачити в башку твоєму старому, що він лох, я не можу. Але, кажись, я знаю як зробити так, щоб мачуха пішла.
— Тільки не кажи заяву в поліцію накатати і побої зняти, не проканає.
— Ти кажеш вона в «інсті» тіпа там фіфа крута?
— Ага, за лайки та підписників душу продасть.
— Короч, слухай, що робити.
***
Через п’ять хвилин промокла та замерзла Ліза піднялася на свій поверх і відчинила квартиру. Через кілька хвили там почувся жіночий крик, та інколи його переривав чоловічий голос.
Ліза мовчки слухала всі докори дорослих, опустивши голову та втупившись в підлогу, ледь всміхаючись кутиками губ.
***
На іншому краю мосту, в темряві, стояли двоє. Чоловік в білому і жінка в чорному. Обоє сухі. Якийсь не видимий купол над ними захищав від зливи.
— Ти, блін, знала кого вибирати.
— Лео, на цей раз ти прогадав. Він не зробить цього.
— Ні, мала, ще рано пити шампусік.
— Не називай мене так!
— А то що?
— Язик всохне!
— Маро, ще є час, повір я не програю. — Лео зник.
Стіна води накриває жінку.
Вона розгорнула парасолю і пішла порожніми вулицями геть від мосту.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра почалася, Sash Ko (Олександр Бондарчук)», після закриття браузера.