Читати книгу - "Щурячий підступ. Справа № 6, Олександр Юрійович Есаулов"

Капітан Слісаренко теж натягнув респіратор і зайшов у школу. Його не було хвилин двадцять, а коли вийшов, то в руках обережно тримав пластикову пляшку.

— Ось, — сказав він директорові, — речовий доказ. Підозрюю, що саме в ній ртуть принесли до школи. Бачите, кілька крапельок на денці? Здамо до лабораторії, нехай подивляться. Може, й пальчики чиїсь знайдуться.

— А якщо знайдуться, то що?

— А якщо знайдуться, то візьмемо відбитки у ваших учнів і матимемо злочинця.

— А це законно?

— А ви не хочете знайти негідника?

— Просто мрію. Я не знаю, що я з ним зроблю!

— А я знаю, — сказав капітан, — притягну до кримінальної відповідальності.

— А маєте право?

— Повне! Що присудить суд — це інше питання, але по факту зараження школи ртуттю я порушу кримінальну справу. Якщо псевдомінування тягне на злісне хуліганство, то тут справжнісінький кримінал! Отак-от, шановний пане директоре!

Капітан обережно поклав пляшку в пластиковий пакет і сів у машину.

Розділ 5

Разом з Михою додому повертався й Льоха. Те, що заняття в школі перервалися на три дні, ускладнювало розслідування. Тепер треба було телефонувати або йти по домівках до тих однокласників, які були в списку. Набагато простіше було б усіх опитати в класі, але що поробиш…

— Ти знаєш, — торохтів Льоха, — це хтось страшенно хитрий і підступний, я навіть не знаю, хто з нашого класу на таке здатний! Той ще щуряка! Просто Монте Крісто навпаки, чесне слово.

— Як це? — не зрозумів Миха.

— Ну… Той мстився по-чесному, а цей підступно… О, дивись, Валет іде! Він же є в тебе в списку? Валете, стривай, побалакати треба!

Валько Коваль, по-вуличному Валет, невдоволено зупинився.

— Що таке?

— Слухай, Валете, напруж пам’ять і пригадай, що ти вчора на перерві після першого уроку робив? — запитав Льоха.

— А навіщо тобі? — поцікавився Валет.

— Розумієш, хтось тоді з Михового телефону дзвонив у міліцію. А ти сидиш просто перед ним. Може, щось бачив? Може, хтось підходив до парти? Взяти з наплічника мобілку — раз плюнути… А ти все-таки поруч сидиш…

Валет наморщив лоба:

— Після географії? Знаєш, я куняв. Чесне слово! Вночі за компом засидівся, і так спати хотілося — просто капець. Я голову на парту поклав і закуняв, а прокинувся, коли Логарифма вже була в класі. Тим більше, я до тебе спиною сиджу…

Миха замислився: схоже, Валет не брехав. Миха згадав його схилену голову із вихорцем короткого волосся на маківці. Голова справді лежала на руках. Схоже, Валет таки дрімав. Отже, і тут не влучили…

— Ну, гаразд, вибачай…

— Та чого там… Я ж розумію: тут солідним штрафом пахне… Кому таке до вподоби?

За розмовою не помітили, як прийшли. Льоха й Миха жили в сусідніх дев’ятиповерхівках. Попрощалися й розійшлися. Миха приплентався додому, сів на ослінчик і задумався.

— От чорт, ускочив вище халяв… І кому ж це я так став поперек горла?

Миха погортав записничок і знайшов телефонні номери однокласників, яких іще не встиг опитати. Першим трапився телефон Олесі Вариводи.

— Олесю? Привіт! Олесю, тут така справа… Вчора перед математикою, на перерві, ти що робила? Та ні… Розумієш, в міліцію дзвонили з мого телефону, але дзвонив не я… Хтось його взяв із заплічника на кілька хвилин… Теж журнал дивилася? Чекай… Надійка Кирилова казала, що журнал разом з нею дивилися Пономаренко, Шматко і Юшко… Як, ще й Молибога з Квятко? І Чука теж? Ви що там, всім класом зібралися? Майже? Ну-ну… Сукня з воланами сподобалося? Я все знаю… Ну, бувай!

Виходило, що всі дівчата, які залишилися на перерві в класі, роздивлялися журнал про моду. Лишилися тільки два Сергії: Грошев і Юрський. Миха подзвонив Грошеву:

— Грошику, привіт…

Як виявилося, Грошик і Динозавр, як у школі звали Юрського, розбирали біля дошки домашню задачу, стояли до класу спиною й нічого не бачили. Миху огорнули лють і розпач. Остання надія зникла: ніхто нічого не бачив, ніхто нічого не чув, а в цей час якийсь гад дістав у нього з заплічника телефон і подзвонив у міліцію.

* * *

Капітан Слісаренко дивився на відбитки пальців, які експерт зняв з поліетиленової пляшки. У висновку було сказано, що відбитки пальців лівої руки, залишені на пляшці, належать підліткові чоловічої статі. Два відбитки нечіткі й ідентифікації не підлягають, а от відбитки великого, безіменного й вказівного пальців виразні.

— Так… У цій справі треба поставити жирну крапку. Інакше будь-який лобуряка, аби зірвати урок, почне мінувати школу або розливати ртуть. А це вже ні! Хоч Мукоїд і хороший хлопець, але пробачати йому таке хуліганство не можна… Те, що він заперечує свою провину, нічого не значить. Дзвінок зроблено з його телефону, і викрутитись тут не вдасться! Втім, чому тільки мінування? Хіба не було в історії випадків, коли злочинець, щоб приховати свій перший злочин, здійснював і другий? Та скільки завгодно! А Миха — хлопець дуже метикуватий! До того ж саме він виявив розлиту ртуть. А, може, це зовсім не випадково? Рано-вранці розлив ртуть, потім намовив Ремесла прийти раніше, щоб ніби випадково її знайти. Цим самим він убив одразу двох зайців: виставив себе як пильного учня і, крім того, запобіг отруєнню школярів і вчителів. Навіть про чергову подбав! Дуже розумна поведінка: хто ж після цього на нього може подумати, що це саме він розлив ртуть? Він же тепер мало не герой- рятівник! Тож якщо пальчики належать Мукоїдові, я навіть не здивуюся. Як би роздобути відбитки його пальців?

Капітан витягнув з першої-ліпшої розшукової справи дві фотографії, поклав їх у теку й поїхав до Михи. Той виявився вдома.

— Здрастуй, Михайле!

— Здрастуйте, Ігоре Борисовичу!

— Слухай, я знаю, ти хлопець спостережливий. Може, бачив ось цих людей біля школи? — І капітан простягнув хлопцеві фотографію. Той взяв її правицею, а відбитки капітану потрібні були з лівиці. Він це передбачив і простягнув Михові другу фотографію, яку той взяв лівою рукою, що й потрібно було капітанові. Миха уважно подивився на фото й похитав головою.

— Ні, Ігоре Борисовичу, не бачив ані того, ні іншого..

— Добре, Михайле, дякую.

Акуратно поклавши обидві фотографії в теку, капітан поїхав назад у відділок. За годину йому зателефонував експерт і доповів, що відбитки пальців лівої руки на одній з переданих йому фотографій повністю збігаються з відбитками на пластиковій пляшці з залишками ртуті. Капітан важко зітхнув. На душі було мерзотно, Миха йому все ж