Читати книгу - "Троє в одному човні (як не рахувати собаки)"

Цього разу він вирішує скористатися мотузкою. В останній момент, коли старий нахиляється зі стільця під кутом сорок п’ять градусів, намагаючись дотягтися ще на три дюйми далі, ніж можливо, мотузка вислизає у нього з рук, він падає на рояль і всім тілом та головою натискає всі клавіші одночасно. Рояль, що не очікував такого, видає воістину неповторний акорд.

Тітонька Мері каже, що вона не може дозволити, щоб діти слухали такі слова.

Нарешті дядечко Поджер знову ставить позначку, лівою рукою прикладає до неї цвяха, а правою бере молоток. Першим же ударом він пробиває свій палець, і, заверещавши від болю, кидає молоток комусь на ногу.

Тітонька Мері лагідно просить, щоб наступного разу, коли дядечко вирішить забивати в стіну цвяхи, він завчасно попередив про це, аби вона змогла владнати всі справи і, поки він буде цим займатися, провести тиждень у своєї матусі.

— От що ви, жінки, переймаєтеся через кожну дурницю, — відповідає дядечко Поджер після того, як оговтався. — Мені завжди подобалося робити щось таке.

Промурмотівши це, він робить ще одну спробу. Другим ударом він заганяє цвяха повністю в стіну, а за ним слідом ще й півмолотка. Дядечка кидає об стіну, та з такою силою, що він ледве не розбиває собі носа.

Потім ми повинні ще раз знайти лінійку і мотузку, і в стіні зроблено новий отвір. Десь близько півночі картина все-таки висить — дуже криво і ненадійно. Стіна на один ярд довкола виглядає так, ніби по ній пройшлися граблями. Усі втомлені до нестями. Усі, крім дядечка.

— Ну от, тепер добре, — каже він, важко ступаючи зі стільця прямісінько покоївці на мозоль. З відчуттям гордості він споглядає гармидер, який створив довкола. — І для чого кликати когось, щоб зробити таку дріб’язкову роботу!

Гарріс, коли виросте, буде таким самим. Я в цьому переконаний, і я йому про це казав чимало разів. А сьогодні я додав, що не можу дозволити, щоб він завдавав собі так багато роботи.

— Ні, — сказав я, — ти бери папір, олівець і прейскурант, Джордж буде записувати, а я робитиму решту.

Від першого складеного списку ми мусили відмовитись. Ми розуміли, що для того, аби завантажити все необхідне — усе, що ми написали, — потрібен був би чималенький човен, а пройти на такому човні у верхів’ях Темзи — справа неможлива. Тому ми, перезирнувшись, той список порвали.

Джордж промовив:

— Здається, ми на хибному шляху. Нам слід думати не про те, без чого ми можемо дати собі раду, а лише про те, без чого ми справді не зможемо обходитись.

Джордж іноді каже на диво розумні речі. Інколи я цьому дивуюсь. Я навіть назвав би це мудрістю. Йдеться не про саме цей випадок, а, так би мовити, загалом про нашу подорож річкою життя. Скільки людей, вирушаючи у цю подорож, набирають із собою у човен купу всілякого непотребу, перевантажуючи його так, що стає навіть небезпечно. Їм здається, що весь цей дріб’язок надзвичайно важливий для них, з ним під час подорожі вони почуватимуться доволі зручно і він усіляко додаватиме їм задоволення. Насправді ж усе це — непотрібний мотлох.

До самої верхівки щогли люди завалюють бідолашне суденце вишуканим одягом, заповнюють численними домочадцями, їх супроводжує ціла юрма помічників, вони заводять собі поважних друзів, які для них нічого не варті і для яких нічого не варті вони самі, замовляють собі дорогі розваги — модні, за всіма правилами, з усією удаваністю та показовістю, — розваги, на яких ніхто не розважається, і найбільш незбагненним непотребом серед усього цього є думка про те, що ж подумає сусіда. Розкіш, обтяжливі задоволення та пуста помпезність зрештою стають наче прадавній залізний вінець злочинця, від якого туманиться свідомість та голова спливає кров’ю.

Люди, все це — пил, мотлох! Викиньте його якомога скоріш. Від нього ваш човен життя став надто важким. Ви налягаєте на весла, але вам уже не до снаги гребти. Ваш човен тепер некерований і небезпечний. Вас ні на мить не полишають хвилювання й турботи, ви не можете і хвильки побайдикувати, поринувши у свої мрії, у вас немає часу спостерігати за тим, як у вечірніх сутінках легкий подих вітру жене по відмілині брижі, як переливаються і виблискують у них сонячні промені, як, милуючись собою, схилилися над кришталевою гладінню річки велетенські дерева, як із зеленого на золотаве міняє своє вбрання ліс, як у блаженному спокої погойдуються на хвилях жовті та білі лілії, як хитаються від подмуху вітру потемнілий очерет з осокою, зозулинець та незабудки.

Викиньте це старе сміття! Нехай ваш човен життя буде світлим, залиште тільки те, що вам необхідно: затишний будинок і прості радощі: один або двоє найкращих друзів, того, кого ви кохаєте і хто буде кохати вас, іще кота, собаку, люльку (краще дві), достатньо їжі, достатньо одягу і трішки більше, ніж достатньо, пиття, бо спрага — річ небезпечна.

Ви побачите, що набагато легше стало гребти, ви не перейматиметеся, що ваш човен перекинеться, та якщо й перекинеться, великої шкоди від того не буде, бо хороший і простий крам води не боїться. У вас з’явиться час мріяти і працювати. З’явиться час, щоб упиватися насолодою від найсвітліших днів вашого життя, слухати, як божественний вітер перебирає струни Еолової арфи і звучить чарівна музика, що долинає до найглибших куточків вашої душі; з’явиться час…

Перепрошую.

Отже, ми доручили список Джорджу, і він почав.

— Гадаю, не варто брати намет, — висловив пропозицію Джордж, — ми візьмемо човна із дахом. Це значно простіше і зручніше.

Це здалось нам слушною думкою, і ми погодилися. Не знаю, чи вам доводилось таке робити: вздовж човна ви ставите металеві обручі, натягуєте на них величезну парусину, міцно прив’язуєте її довкола, і ваш човен перетворюється на невеличкий будиночок, хоча й дещо задушливий. Та, як казав один мій знайомий, коли в нього померла теща і йому довелося платити за її поховання, у всьому є свої недоліки й переваги.

Джордж сказав, що в такому разі кожному з нас потрібно буде взяти із собою ковдру, ліхтарик, мило, масажну щітку, гребінець (можна один на всіх), зубну щітку (кожному), горня, трохи зубного порошку, причандали для гоління (виглядає так, наче ми вперше прийшли на урок мови) і пару рушників для купання. Я не раз зауважував, що, вирушаючи кудись до води, люди надзвичайно багато уваги приділяють приготуванням до купання,