Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

Глава 3. Твій термін - три дні

Прокидатися дуже рано я не люблю, але тут вибору немає. Остіна потрібно відвезти в школу. Його уроки починаються о дев'ятій ранку, отже виїхати потрібно за півгодини до цього часу. Перед цим треба його розбудити і змусити поснідати разом з сім'єю. Софія попередила мене, що це задача з зірочкою, бо Остіну не подобається снідати. 

Одягнувшись я вийшла з кімнати і попрямувала до кухні. Потрібно дізнатися, що буде на сніданок.

– Добрий ранок, – вітаюсь з Ліною, яка вже готує щось. 

– Добрий ранок. Ти чого так рано? 

– Хочу дізнатися, що на сніданок у Чандлерів? – Здивовано дивиться на мене. – Не зрозумій неправильно, – махаю руками. – Мені потрібно зробити так, щоб Остін поснідав, тому хочу знати, що ти готуєш. 

– Цей хлопець ніколи не їсть те, що я готую. 

– А сьогодні з’їсть, – кажу з азартом і Ліна посміхається. – То, що готуєш? 

– Яєчня, весняний салат, – уважно слідкую за тим куди вказує жінка, – І тости. Також кава, чай і свіжий яблучний фреш. 

– Звучить неймовірно апетитно! 

– Хочеш їсти? – Питає Ліна і я активно махає головою на знак згоди. – Я зроблю тобі сендвіч, зачекай.

– Дякую тобі, ти врятуєш мене від голодної смерті. 

Ліна сміється поки готує мені сніданок. Вона обережно нарізає усі інгредієнти і рівнесенько викладає на підсмажений хліб. Даніель також любив коли сендвіч виглядає акуратно, на відміну від мене. Мені байдуже який вигляд – головне, щоб було смачно. Від згадки про колишнього я трохи похмурніла і Ліна помітила.

– Не подобається сендвіч? – Стурбовано питає. 

– Ні-ні, все дуже смачно! 

– Тоді, що сталося? Ти за хвилину змінилася в обличчі. 

– Цей сендвіч нагадав мені про колишнього, – сміюся. – Дивно, так? 

– Давно розійшлися? – Відчуваю ком у горлі. 

Я ще ні з ким не говорила про наш розрив з Даніелем.

– Вчора, – майже пошепки вимовляю.

– Він не зрозумів того, що тобі потрібно буде жити у чужому будинку? – Хитаю головою.

– Ні… я дізналася про його зраду. 

– От пес не вдячний! – Вигукує жінка і кидає на стіл рушник, що тримала до цього в руках. – Ти ж така мила дівчина, чому він зрадив?! 

– Сказав, що в мене "важкий” характер, а та жінка була такою милою.. ніжною.. 

– Люба, ти добре тримаєшься, – Ліна обіймає мене. 

Це дивно, бо я тільки познайомилася з нею, а зараз вона обіймає мене. На інших роботах я не мала друзів, або просто гарних знайомих. Ми були лише колегами, яким байдуже на життя один одного. 

– Дякую за твою підтримку. 

– Ввечері зайди до моєї кімнати, я дещо дам тобі. – Дивуюся, але не подаю вигляду. 

– Гаразд. 

– Тобі краще вже йти будити Остіна, бо сніданок я подаю рівно о восьмій. 

– Точно! – Запихаю останній шматочок сендвіча до рота і вибігаю з кухні. 

Кімната Остіна на третьому поверсі, сині двері. Софія розповіла мені, що це він сам пофарбував їх, навіть не спитавши дозволу. Ніхто не сварився, але двері планують замінити в найближчий час. Перед тим, як зайти я стукаю, все ж таки він підліток, хто знає, що відбувається за зачиненими дверима. 

– Я так і думала, – хлопець спить і навіть не збирається прокидатися. 

На ліжку лежить його телефон та намагається розбудити хлопця. Будильник він навіть не намагається вимкнути. Забираю телефон і сама вимикаю. Його телефон ховаю до кишені. 

– Остін.. прокидайся! – Прямую до вікна. – Тобі краще самостійно встати з ліжка, інакше я винесу тебе на руках. 

– Відвали! – Ховає голову під подушку саме в той момент коли я відкрила штори. На мить заплющую очі через яскраве світло. 

– Остін, тобі потрібно встати! – Підходжу до ліжка. – Встаєш? 

– Ні! – Хапаю ковдру за края і різким рухом тяну на себе. – Якого біса? 

– Щось не так? – Дивиться на мене сонними очима. 

– А якби я був голий? 

– Це була б лише твоя проблема, – підморгую йому. 

Остін озирається по сторонам, піднімає подушки, а потім дивиться на підлогу. 

– Часом не телефон шукаєш? 

– Так, його. – Дивиться на мене. – Де він? 

– В мене. 

– Віддай! 

– Віддам, але не зараз. 

– Це взагалі-то крадіжка! – Підходить до мене. – Я розкажу мамі і тебе звільнять! 

– Не хвилюйся, твоя мама дала мені повну волю діям. Якщо вважаю за потрібне забрати телефон – я заберу його. 

Я тримаюся краще, ніж могла подумати. 

– Чорт! – Дивиться на мене поглядом, сповненим ненависті. – Що ти хочеш? 

– У тебе такий злий погляд.. кумедно виглядає. – Поправляю своє волосся. 

– Як тебе там звати?

– Ти знаєш. 

Хмикає, також поправляє волосся і відходить від мене. 

– Келі. – Киваю головою. – Що я маю зробити, щоб отримати назад свій телефон? 

– Ось це вже інша розмова, – схрещую руки на грудях. 

У наш час гаджети для підлітків означають цілий світ, тож я чудово знала, що потрібно робити. 

На сніданок ми спустилися разом, потрібно було бачити обличчя містера Чандлера.

– Добрий ранок, всім. –Хлопець сідає за стіл, хоча по ньому видно, що він геть не хоче цього робити. 

– Добрий ранок, синку, – Софія дивиться то на мене, то на Остіна. – Ти будеш снідати з нами? 

– Так, мамо.

– Остін, я чекаю тебе в машині. – Він лише киває головою і я йду з вітальні. 

Що ж, думаю я добре впоралася і з цим завданням. Можливо я не така вже погана няня? 

♡♡♡

Повернувшись зі школи до будинку, я одразу пішла до кімнати, бо в мене немає роботи аж до обіду. В обід я маю поїхати забрати Остіна і відвезти його на додаткові з математики й через годину забрати. Потім повернутися з ним додому і прослідкувати за тим, щоб він поїв та зробив домашнє завдання. Звучить не так вже й складно.