Читати книгу - "Львів. Кава. Любов"

залишилося стійке захоплення старовиною, мистецтвом, картинами і художнім середовищем. Напевно, й майбутню професію вона вибирала, керуючись цими вподобаннями та любов’ю до всього давнього, автентичного і такого, що ховає у собі особливу ауру старовини, таємниці й доторку до минулого. Анітрохи не сумнівалася у своєму виборі і тоді, коли подавала документи у Львівську національну академію мистецтв на факультет образотворчого мистецтва і реставрації, а коли вступила, то без вагань обрала напрямок реставрації творів мистецтва. Це було доволі виваженим та розумним рішенням, бо змогла по закінченні академії влаштуватися на роботу в музей, а біля дідуся не тільки зуміла набратися досвіду, а й перейняла від нього маленькі фахові таємниці та прийоми роботи зі старим живописом. Поступово у неї теж склалося власне коло постійних клієнтів, а коли набралася досвіду та професіоналізму, її почали рекомендувати як доброго фахівця з реставрації картин, писаних олійними фарбами. Здається, ціла вічність проминула з того часу, а насправді лише десять років. Напевно, так бачиться тому, що надто багато всього сталося за цей час, а ще тому, що саме ці роки виявилися фатально-доленосними. Хоча… Гріх жалітися на долю. У неї є син, який став найважливішим чоловіком у її житті, є живі здорові батьки, є дім, куди можна прийти та знайти затишок, є здоров’я та бажання працювати, є робота, яка дає можливість жити цілком нормально і безбідно, а іноді навіть дозволяти собі який надлишок. Наприклад, завести дитину в кіно й не економити на солодощах і маленьких подарунках, піти у парк і не рахувати гривні, коли малий хоче проїхатися зайвий раз на каруселі, купляти трохи кращі продукти в супермаркетах та на базарі, можливість у неділю піти з дитиною в цукерню чи піцерію. Є навіть кіт Мацько, якого підібрала біля брами будинку малим худющим кошеням і який тепер перетворився в розкішного, вгодованого та лінивого коцура. А головне, у душі залишилося світло, добро і нема гострого розчарування чи невдоволення тим, як складається життя. Насправді всі найважливіші складові щастя дуже прості та банальні: нехай маленька, але родина, здоров’я рідних людей, дім, де тебе чекають і розуміють, затишок на душі, гармонія у сприйнятті світу, доброзичливий погляд на життя, прагнення бачити у людях насамперед світло й добро, відкритість до оточення, щирість і віра у те, що навіть горе та труднощі – тимчасові. Справжнє щастя не приходить звідкись ззовні, кожна людина носить його у собі. Зрештою, їм з Ромчиком багато й не треба. Головне – нікому не хворіти, бути разом і вміти давати собі раду з труднощами. Все інше прикладеться, доєднається, залагодиться.

Леся повернула обличчя назустріч сонячному промінню, завмерла, ще декілька хвилин насолоджуючись напівдрімотним станом і приємним відчуттям тепла на обличчі та шиї, тоді розплющила очі й задоволено потягнулася. Сьогодні все складалося просто чудово. Заповідалося на гарний літній день, не планувалося нічого важкого, не передбачалося неприємностей, а настрій був прекрасний.

Леся ще раз із насолодою потягнулася всім тілом, відкинула ковдру і підвелася з ліжка. Коли залишалася вдома сама, любила спати зовсім без одягу, бо почувалася тоді вільною, звабливою і трішки легковажною. Позіхнувши, вона підійшла до дзеркала. Розкуйовджене після сну волосся закривало півобличчя, і Леся одним рішучим рухом відкинула його назад, тоді озирнула себе в дзеркалі і взяла до рук гребінець. Сяк-так зібравши волосся докупи, придивилася до себе уважніше. На свої тридцять із хвостиком іще не виглядає, проте й дівчиськом уже не назвеш. Під очима залягли тіні, на чолі намітилися перші зморшки, давно втратилася наївність погляду, але обличчя досі свіже, а зелені, в бурштинові крапинки очі блискучі, повні життя та бажання пізнавати світ. Волосся густе, гарного каштанового відтінку, наразі не фарбоване, бо перша сивина помітна лише їй самій і ще не викликає бажання нищити волосся фарбою. Коли волосся не підібране у зачіску, воно вільно спадає нижче талії й видається їй однією з переваг її образу.

Щоб бачити себе всю, Леся на крок відступила назад. Тіло округле, дуже жіночне, з високими грудьми, ледь повними стегнами, все ще струнке, проте вже без тієї юної витонченості ліній, притаманної дівчатам, які ще не народжували. Звичайно, юність собі не повернеш, але добре знала й те, що саме такі, як вона, жінки теж викликають у чоловіків інтерес і бажання. Іноді це допомагало, іноді створювало зайві проблеми. Навчилася ставитися до того, як до стихійного лиха, і пропускала крізь призму здорового скепсису, життєвої мудрості та гумору. Зазвичай сприймала прояви чоловічої уваги доволі критично і не брала близько до серця. Минеться їм усім так само швидко і просто, як і забажалося. Складно лише тоді, коли зачіпає душу.

Легенький вітерець ледь гойднув фіранку і раптом приніс у помешкання на піддашші запах вранішньої кави від сусідів знизу. Леся усміхнулася, накинула на себе легенький халатик і підійшла до вікна. Гіркуватий запах свіжозмелених зерен кави став іще виразнішим, і Леся з насолодою вдихнула повітря. Кава – це ще одна приємність у її житті, якою їй завжди хотілося розкошувати на повну. Так, щоб відчути запаморочливий аромат, вишуканий смак і віддатися до останку неквапному ритуалу приготування та пиття кави. Не завжди мала змогу на таке неспішне кавування, бо Ромчик вимагав уваги і не завжди мав терпіння миритися з любов’ю мами до цього напою, проте зараз усе обіцяло саме таку неквапну насолоду кавою, як ритуалом і способом життя. Сьогодні перша субота липня, у мами розпочалася відпустка, і вона ще вчора забрала Ромчика до себе. Тепер попереду в малого три дні радісної метушні напередодні вимріяної поїздки в Карпати, тоді декілька годин у потягу до Яремче, півгодини на автобусі до Дори, знайомство з незвичним для нього сільським побутом, а тоді два тижні чистого гірського повітря, смачних гуцульських страв, мандрівок полонинами та смерековими лісами, відпочинку на березі Прута, шуму стрімких потічків і водоспадів, відкриття сезону збирання грибів та ягід, а головне – кожного дня радісне передчуття нових цікавих пригод.

Леся тугіше зав’язала пояс халатика і пішла на кухню готувати каву. Зняла з полички улюблену джезву, засипала каву, яку сама ж молола з різних сортів зерен, додала цукор, залила фільтрованою водою і поставила джезву на вогонь. Дочекалася, коли кава тричі підніметься до верху, і зняла з вогню. Звичний ритуал, несквапність рухів, упевненість у тому, що зараз у її житті все добре, спокійно і гарно вкладено у буденний потік днів. Ромчик здоровий і незабаром їде з бабусею відпочивати, батьки не хворіють, вона сама