Читати книгу - ""Ритм твоїх слів", Стася"

— Ти завжди так? — запитала Катерина, коли вони вийшли з кав’ярні.

— Так — це як? — Олексій запхав руки в кишені й ліниво глянув на неї.

— Пропонуєш незнайомкам тікати від реальності?

— Ну, не зовсім незнайомкам. Тепер я знаю, що тебе звати Катерина, ти любиш порядок, не вмієш відпочивати і тобі важко відступати від плану. Це вже щось.

— Дуже багато висновків, як на одну чашку кави.

— Дві келихи вина, — поправив він, усміхаючись.

Катерина лише хитнула головою. Вечірнє місто було тихим, і поки вони йшли, усе здавалося трохи нереальним. Може, це справді було вино. А може, щось у способі, яким Олексій дивився на світ.

— І куди ми йдемо? — запитала вона, коли вони звернули в невелику бічну вуличку.

— Ти ж погодилася йти без плану.

— Це не означає, що я не можу цікавитися.

Олексій засміявся.

— Добре, добре. Насправді, я просто хочу показати тобі місце, де люблю бувати.

Катерина скептично глянула на нього.

— І це не якась сумнівна локація, після якої мене шукатимуть друзі?

— Обіцяю, нічого кримінального.

За кілька хвилин вони вийшли до невеликого парку. Вночі тут було майже безлюдно, тільки десь далеко блимали вогники ліхтарів, а посеред парку стояла сцена. Не велика, радше імпровізована — схоже, тут влаштовували виступи.

— Це… сцена?

— Місце, де я граю, коли хочеться просто відключитися від світу.

Олексій піднявся на кілька сходинок і сів на край сцени, жестом запрошуючи Катерину приєднатися.

— А де ж твоя гітара? — з підозрою запитала вона.

— Сьогодні без неї. Але можу щось наспівати, якщо хочеш.

Катерина тільки посміялася.

— О, ні. Я не готова до спонтанного концерту.

— Ну гаразд. Але ти маєш хоча б раз у житті сісти ось тут. — Він постукав рукою по дерев’яному настилу поруч із собою.

Катерина зітхнула.

— З тобою дуже важко сперечатися.

— Це талант.

Вона піднялася на сцену й сіла поруч. Місто шуміло далеко позаду, а тут було дивно тихо. І затишно.

— Ти, напевно, ніколи не розуміла таких, як я? — раптом запитав Олексій.

— Як саме?

— Тих, хто живе моментом.

Катерина задумалася.

— Можливо. Просто в мене завжди було відчуття, що все має бути впорядковане, інакше це хаос.

— А якщо цей хаос — і є життя?

Вона глянула на нього.

— Ти справді так живеш?

Олексій усміхнувся.

— Я просто не боюся не знати, що буде далі.

Катерина не знала, що відповісти. Вперше за довгий час їй просто подобалося мовчати.

І, напевно, це було найкращою відповіддю.

— Ну добре, — Олексій зітхнув, витягаючи телефон із кишені. — Оскільки ти відмовилася від концерту, доведеться імпровізувати.

Катерина спостерігала, як він швидко набирає щось у нотатках, а потім, ніби випробовуючи слова на смак, починає мимрити якусь мелодію.

— Що ти робиш?

— Пишу пісню.

— Тут і зараз?

— Ну, так.

Катерина покрутила головою.

— А ти завжди такий?..

— Безвідповідальний? Легковажний? Непередбачуваний?

— Я хотіла сказати «дивний», але хай буде так.

Олексій усміхнувся й нахилив голову набік, ніби прислухаючись до власних думок.

— Гаразд. — Він прочистив горло, сів зручніше і почав наспівувати.

"Вона любить порядок, розклад і плани,
Але випадковість змінила все вмить.
Зустріла музиканта, що спізнюється завжди,
Та чомусь не захотіла піти."

Катерина зіщулилася від несподіванки.

— О, ні. Тільки не це.

Але Олексій і не думав зупинятися.

"Вона каже, що правила — то її сила,
Та, мабуть, ця ніч всі їх стерла з лиця."

Він підняв погляд і підморгнув їй.

— Непогано, правда?

— Жахливо.

— Тобто геніально.

— Тобто я зараз встану і піду.

— А ти не пішла, коли я запропонував утекти. Тож шансів небагато.

Катерина хотіла щось заперечити, але слова застрягли в горлі. Вона справді мала піти. Це взагалі не мало статися. Але вона сиділа тут. І слухала.

— Що, сподобалося?

— Я просто… не знаю, що на це сказати.

Олексій нахилився ближче.

— Можеш сказати: «Ще один куплет».

Катерина заплющила очі й зітхнула.

— Ти – катастрофа.

— Але ж цікава катастрофа?

Вона усміхнулася і знизала плечима.

— Можливо.

Олексій знову наспівав кілька рядків, тепер уже тихіше, майже пошепки.

Катерина не могла заперечити — у нього був гарний голос. І, здається, ця ніч була не такою вже й поганою ідеєю.