Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Чарівне горнятко 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівне горнятко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівне горнятко" автора Степан Далавурак. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 73
Перейти на сторінку:
лишатися на ґрунті, покохала найбіднішого парубка.

— Ти здуріла, дівко! — кричав старий. — Я чути про нього не хочу!

— Ви не хочете, а я хочу! — відповіла донька. — Мені не треба вашого багатства. З милим буде мені ліпше, ніж з вашим маєтком.

Багач більше не сказав ні слова. Тільки його жінка побивалася.

А люди стали говорити:

— Ади, багачева донька зійшлася з бідним легінем. Без шлюбу живуть. Так їм треба, отим багачам!

Ґазда кипів від злості:

— Скільки буду жити, не хочу її бачити! Все добро віддам старшій, бо вона мене послухала, зробила мені волю.

Минуло кілька років. На свята старий і стара зібралися до старшої в гості. Наклали повну фіру всілякого добра й вирушили в дорогу. Приїхали під височезну браму. Із-за тієї брами летіли страшні крики. Донька і зять сварилися.

Багач почав стукати у браму. Нічого не чують. Почав гримати сідалкою. За брамою далі чути лайку.

— Тут треба бахнути з гармати, аби почули, — сказав старий з кривдою. — Ходім, жінко, додому, бо тут не до гостини.

І повернув дишло. Тоді жінка заплакала:

— Зайдім, чоловіче, до молодшої доньки. Хоч раз подивлюся, як вона живе.

Поїхали до хатки другої доньки. Злізли з фіри й стали під вікно старої халупи. Бачать: сидить за столом донька зі своїм чоловіком і маленьким сином. Вони так файно розмовляють, аж любо дивитися.

Старому сльози засвітилися в очах. Увійшов до хати:

— Ану, діточки, складайте все на фіру. Житимете з нами.

Я не знаю, що відповів бідний зять багатому тестеві, бо не був при тім. Але, відай, він не перейшов жити до багача, бо казочка про те не розповідає.

ДІД, ГОРШКОДРАЙ І МАЛЬОВАНЕ ГОРНЯТКО[13]

Жив на світі горшкодрай, який ходив по селах і дротував людям гладуни, макітри. Одного разу здибав діда. Зупинився й питає його:

— Куди чимчикуєш, чоловіче добрий?

— Я іду дивитися, як нарід бідує. А ти?

— Дротую людям горшки. Ходім разом!

— Ходім.

Дійшли до села, стали коло бідної хатини й постукали в шибку.

— Чого вам треба? — спитав господар.

— Горшки дротуємо…

— Нема в мене горшків — я чоловік бідний.

— То пустіть переночувати.

Впустили їх до хати. Жінка дала вечеряти, постелила на лавицях. Коли всі позасинали, дідок почав лазити по всіх закутках: обмацував кожну річ, розглядав і клав на місце.

Вранці повставали, подякували господарям і пошкандибали своєю дорогою. Як тільки вийшли із села, старий витягнув з пазухи мальоване горнятко й похвалився:

— Дивися, горшкодраю, що я маю! Я вкрав це горнятко в бідного чоловіка.

Горшкодрай розсердився на діда, але нічого не сказав. Як стало вечоріти, знову дійшли до якогось села. Стали біля хати найбільшого ґазди й постукали в шибку.

— Хто ви? — спитав багач.

— Горшкодраї…

— Нема в мене дрантивих горшків.

— То пустіть нас переночувати.

— Нема місця.

— Ми ляжемо десь у куточку в сінях, бо надворі холодно, — озвався і дідок.

Багач впустив їх за поріг і сказав, аби лягали в сінях під драбиною.

Коли розвиднілося, захотіли їсти. Зайшли до хати.

— Чого ви ще хочете? — питає багач.

— Дайте щось поснідати.

— Я вас нагодую! — і багач схопив на них палюгу.

Дідок і горшкодрай взяли ноги на плечі. Але, коли тікали, старий встиг покласти на поріг мальоване горнятко.

Горшкодрай здивувався:

— Що ти за людина, що в бідного крадеш, а багатому даруєш? Таж той багачисько не хотів пустити нас переночувати, а вранці не дав і кавалка хліба. За що йому мальоване горнятко?

— Не дивуйся, — відповів дідок. — У мальованім горнятку були сльози бідняка.

Горшкодрай мовчав. А коли люди мовчать, то й казочка кінчається.

ЯК ЦИГАН МОЛОТИВ[14]

Якось один господар пішов наймати цигана до молотьби. А той був страшним ледарем. Каже:

— В таку спеку — тільки в шатрі спати.

Господареві ніколи чекати — пшениця пропадає, миші її трублять. Почав умовляти:

— Ходи, цигане, то не тяжка робота. Покажеш пшениці свого ціпа — і все: вона сама буде молотитися.

Циган спокусився на таку роботу. Пішов на тік. Розклав снопи пшениці, показав їм ціпа і ліг спати під скирту.

Коли ґаздиня принесла обід, циган добре наївся й напився. Після того встав, показав снопам ціпа і знову ліг спати.

Закінчився день, зійшлися всі додому. Прийшов і циган. Сів за стіл, чекає.

Ґаздиня витягла з печі смаженину. Піднесла до столу, показала циганові й знову засунула у піч. Витягла миску вареників із сиром і сметаною. Показала циганові й засунула в піч. Поставила на столі кулешу. Циган збирався вже їсти, але вона знову забрала миску.

— Що ви робите, газдинько? — спитав її циган.

— Я годую тебе так, як ти молотив…

Циган пішов до шатра без вечері.

На другий день циган пішов молотити разом із господарем. Той узяв з собою хліба й солонини і сховав у солому.

Почали молотити. Циган вдарить кілька разів ціпом і стає відпочивати. Знову вдарить ціпом — і біжить пити воду. Нарешті почав згадувати, як його хрестили. Тільки молотити не хотів.

Ґазда нічого не сказав. Коли інші люди сіли собі обідати, циган запитав:

— Чому ґаздиня не несе полуденок?

— Спізнилася, бо дрова не хотіли горіти.

Ґазда кинув ціпа, засунув голову в солому, де був схований хліб із солониною.

Циган здивувався:

— Ще-м ніколи не видів, щоб чоловік солому їв. Солома ж не смачна!

— А ти спробуй так, як я, — порадив хазяїн.

Циган взяв віхоть соломи і почав жувати. Так їв ту солому, як молотив пшеницю.

Кажуть, що ця казочка навчила того ледаря робити!

ЦИГАН, ПАН І КИСЕЛИЦЯ[15]

Жив собі циган, що не міг наїстися. І голод вічно ходив з ним, як торба з жебраком. Якось пішов циган до своєї куми:

— Що-сьте варили, кумо, на обід?

— Варила-м киселицю.

— Що за киселиця? Ще-м ніколи такого не їв.

Кума налила миску киселиці, поставила перед ним на стіл. Циган усе вихлебтав, ніби оком кліпнув. Вилизав миску і схопився:

— Біжу додому й скажу жінці, най мені зварить цілий баняк киселиці.

Спішить циган дорогою і, щоб не забути, все повторює: киселиця, киселиця… А надворі саме пішов дощ — всюди таке болото, що ноги загубиш. Циган послизнувся, впав і забув, що говорив. Забідкався:

— Най тебе шляг трафить! Таке смачне слово випало з рота у гидке болото!

Бабрається в болоті, а слова як нема, так нема.

На те над'їхав якийсь пан. Зупинив бричку і питає:

— Що ти, цигане, шукаєш?

— Ади, паночку, загубив-им три кавалки золота.

Пан почув

1 ... 6 7 8 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівне горнятко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівне горнятко"