Читати книгу - "Принцеса тіней, Ірина Бондарчук"

— Відійди від нього.

— Батьку…

— ВІДІЙДИ.

Рейвен не ворушився.

— Забагато часу ти ховав її від правди, старий. Ти не можеш більше змусити її забути.

Король зробив крок вперед, і його очі спалахнули люттю.

— Я не дозволю їй загинути через тебе вдруге.

Еліана кинулася між ними.

— Досить! Ви обидва говорите загадками! Я хочу знати правду!

Її батько зупинився.

Його обличчя було блідим, а губи — напруженими.

— Ти не зрозумієш, Еліано. Він… він — привид.

— Ні, — голос Рейвена був спокійним, але рішучим. — Я — душа, яку не змогли знищити.

Король схопив її за руку, потягнувши геть.

— Ти не повинна була його бачити. Він — прокляття.

— Прокляття? — Еліана вирвала руку. — Це ти зробив його привидом?!

Король похитав головою.

— Я намагався врятувати тебе. Але якщо ти не припиниш, темрява поглине і тебе.

Рейвен зробив крок ближче.

— Вона вже зробила свій вибір.

Король зупинився, ніби його вдарили.

Еліана не вагалася.

Вона простягнула руку.

— Рейвене, якщо ти справжній… торкнися мене.

Він не ворушився.

Її батько дивився, очі його світилися страхом.

— Не роби цього…

Еліана тримала погляд на Рейвені.

— Якщо ти реальний… якщо я тебе знала…

Рейвен мовчки простягнув руку.

Їхні пальці зустрілися.

На мить усе довкола вибухнуло сріблястим сяйвом.

Вітер закружляв довкола них, немов сама ніч ожила.

Рейвен не був більше примарою.

Він стояв перед нею — справжній, живий, теплий.

Його рука стиснула її пальці.

Еліана відчула, як її серце стиснулося.

Це була правда.

Вона його знала.

Вона його кохала.

І цього разу вона не дозволить йому зникнути.

З-за хмар вийшов місяць, кидаючи світло на обох.

Рейвен усміхнувся.

— Я повернувся.

А в темряві замку щось прокинулося.

І цього разу не було сумнівів: вони вже не зупиняться.