Читати книгу - "Емпатус-Х: сльоза Титана, Тетяна Вітер"

— Ні, коли ти зі мною.

Сіріус кинув погляд на місто, яке вже не здавалося таким живим.

Ми спустилися пожежною драбиною, сподіваючись не привертати зайвої уваги. Десь лунали далекі сирени. Їхня гучність дратувала мій слух.

На розі вузької вулиці ми зупинились біля старого вендінг-автомата. Екран мерехтів, пропонуючи щось, що колись можна було назвати їжею. Це ідеальне місце для тимчасового маскування.

— Вибери щось!

Сірі нахилився, скануючи варіанти. Тиша затягнулася.

— Довго думаєш.

— Я аналізую склад, баланс поживних речовин і…

— Просто обери перше-ліпше!

Він на секунду завис, а потім натиснув кнопку. Автомат глухо загудів і виплюнув…

— “Чизбургер для дітей”? Серйозно?

— “Перше-ліпше”, — перекривив він мене.

В цей момент з динаміка пролунав голос:

— Дякуємо за вибір! Ваша покупка буде врахована в рейтингу споживчих звичок.

Закотила очі:

— Так-так, ще один спосіб контролювати нас.

Коли з моєї картки списалися 50 кредитів, віддала їжу Сірі:

— Просто вдай, що їси!

Він зацікавлено взяв бургер, відкрив рот і… засунув весь всередину, роздушуючи пальцями.

— Ти що, анаконда?!

Сірі не розумів моєї бурхливої реакції.

— Але ж ти не уточнила щодо техніки споживання їжі, — пробурмотів він з повним ротом.

— Це було очевидно!

— Це було епічно! — водночас пролунало за спиною.

Озирнулася. Біля нас стояв підліток у кислотно-рожевій куртці, жуючи щось таке ж “хімічне”, як і його одяг.

— Чувак, як тебе звати? — поцікавився він  із захопленням.

Андроїд повернувся до мене, наче питаючи дозвіл, на що я мовчки кивнула.

— Я — Сіріус Титанус.

— Крутяк! А це твоя мама?

Я вже готова була запротестувати, але…

— Так. Вона моя матуся.

Аж підстрибнула від несподіванки.

— Матуся?

Сіріус не розумів концепції особистого простору, або навмисно ігнорував. Коли він наблизився, між нами залишилося не більше кількох сантиметрів.

— По факту ти є моєю матір’ю. Чого соромишся?

— Так, але у науковому…

— Чому я не можу мати маму? — засмучено перервав він.

Підліток спостерігав за нашою суперечкою. Я зітхнула і потягнула Сірі за рукав. Його хода стала більш природною, але я все ще чула легке механічне клацання в нейросуглобах.

— Після розмови з цим юнаком, я зробив висновок, що статус “крутий” включає не лише емоційний компонент, а й стиль поведінки та зовнішній вигляд. Я хочу розвинути індивідуальність, — натхненно заявив біонік.

Я спіткнулась, але він швидко спіймав мене. По очах бачила, як намагався зрозуміти, що значить — бути важливим для когось, бути поміченим серед сотень людей, які його ігнорують.

— Зосередься! Як нам позбутися переслідування?

Сірі випустив мене з обіймів, обробляючи тисячі варіантів. Потім різко підстрибнувши, розмахнув руками.

— У нас є дві можливості. Перша — знайти укриття. Друга — розчинитися серед людей, змінивши зовнішність.

— І як ти пропонуєш зробити останнє?

— Можу адаптувати свою міміку, стиль одягу і…

— Стоп! Ми не будемо експериментувати. Негайно в укриття!

Погляд Сіріуса прикувала неонова вивіска торгового центру Нео-Сейл, де капслоком мигало: “НОВА КОЛЕКЦІЯ ШКАРПЕТОК “ВЕСНА–2125”! М’ЯКІСТЬ, ЯКУ ВИ ВІДЧУЄТЕ!”

— Нас розшукують!

— Будь ласка.

Я тільки закотила очі, як він уже тримав пару шкарпеток із піксельними котами.

— В них я буду крутим?

— Скоріше… милим.

Касир скептично оглянув нас:

— Це парні шкарпетки для закоханих. Вам знижка.

Я подавилася повітрям, а Сіріус спокійно:

— Беремо.

— Чекай, “ми”?! — мало не вихопила пакет.

— Люди носять парні речі з тими, хто для них важливий.

Я схопила чек, пробурмотіла “розорюся через андроїда-шопоголіка” й потягнула його геть. На вулиці Сіріус витягнув одну пару та натягнув її поверх біонічних кінцівок. Потім простягнув другу мені:

— Люди діляться з близькими.

Я затиснула шкарпетки в руці, вагаючись.

— Дякую… — прошепотіла, ховаючи їх у кишеню.

— Чому не одягаєш?