Читати книгу - "Містичний табір для обраних, Дроянда"

Осколки дзеркала зависли в повітрі, ніби час зупинився. Від них ішло дивне світіння, а темрява за відображенням почала вивергати вихори енергії.

Алім відступив на крок, серце гупало в грудях.

— І що це було? — запитав він, обертаючись до Аміра.

Той, замість відповіді, підняв руку й торкнувся одного з осколків. Від дотику він затремтів, а потім… показав щось.

У відображенні Алім побачив себе. Але не таким, яким він був зараз. Його очі сяяли, а за спиною розгорталися тіні крил.

— Це ти… — прошепотіла Домініка. — Але… інший.

Алім стиснув кулаки.

— Це ще одне з минулих життів? Чи майбутнє?

Соломон, який досі спостерігав мовчки, нарешті заговорив:

— Це твоя справжня сутність. Ти ніколи не був просто гравцем у цій грі. Ти… той, хто її почав.

Його слова, наче грім, вдарили по всій кімнаті.

Алім важко проковтнув слину.

— Чого ти недоговорюєш?

Соломон зробив крок уперед, і його тінь заколихалася на стіні.

— Ти не просто маєш зробити вибір. Ти маєш згадати, ким був насправді.

Алім відчув, як у ньому прокидається щось, чого він не розумів… Щось потужне, древнє і небезпечне.

Соломон подивився на Аліма так, ніби вже знав відповідь на його питання.

— Вибір не в тому, ким ти станеш, — тихо сказав він. — Вибір у тому, чи зможеш ти прийняти себе таким, яким ти є.

Алім стиснув кулаки.

— Але я не знаю, ким я є!

Соломон підійшов ближче. Його тінь ніби ожила, заколихалася на стінах, приймаючи дивні форми.

— Ти забув. Але це не означає, що ти ніхто. Подивися ще раз.

Він простягнув руку до завислих у повітрі уламків дзеркала. Осколки закрутилися, утворюючи навколо Аліма коло.

І раптом…

Він побачив.

Себе.

Але не таким, яким він був зараз.

Він стояв посеред древнього храму, його одяг був розірваний, а руки вкриті знаками, що світилися золотом. Перед ним лежав зламаний меч, а навколо— силуети інших, тих, хто колись був поряд.

Він був не просто гравцем у цій грі.

Він був тим, хто створив її.

Він був першим богом цього світу.

І він зробив помилку, яка зруйнувала все.

Алім відчув, як його охоплює паніка.

— Це… неправда…

Соломон нахилив голову.

— Це твоя реальність. І тепер ти маєш вирішити: продовжити цей цикл… чи зламати його раз і назавжди.

Алім відчував, як енергія навколо нього пульсує, немов дихання самого світу. Осколки дзеркала все ще висіли в повітрі, відбиваючи його обличчя, але в кожному уламку він бачив щось інше.

Один – він у короні, повелитель, якого бояться.

Другий – він серед руїн, самотній і розгублений.

Третій – він простягає руку, а за ним стоять ті, хто вірить у нього.

Соломон спокійно дивився на нього.

— Ти тут. І це твоє випромінювання. Ти не просто частина гри — ти її основа. Ваша енергія, енергія всіх учасників, створює цей світ.

Домініка вдивлялася в Аліма, її очі блищали сумішшю страху й надії.

— Ти кажеш, що він… що ми… самі творимо це місце?

Соломон кивнув.

— Саме так. Кожен вибір, кожне випробування, кожен момент страху чи сміливості змінює цей світ. Ви всі впливаєте на нього, але Алім… ти ключ.

Алім зробив крок уперед.

— І що тепер? Якщо я все це створив… що мені робити?

Соломон усміхнувся куточком губ.

— Ти маєш вибрати, чи залишиш усе так, як є… чи зламаєш цикл і створиш новий порядок.

Амір підійшов ближче, його голос був твердим.

— І що ти обереш, друже?

Алім відчув, як всередині нього щось змінюється. Його руки світилися тією ж енергією, що й уламки.

Він усвідомив: відповідь була в ньому з самого початку.

Він підняв руку й торкнувся світла…