Читати книгу - "Бити разом, Дроянда"

Літній вечір. Київ. Кав’ярня на даху старої будівлі, де свічки горять у склянках, лунає ледь чутна джазова мелодія, а навколо — сяйво вогників і захід сонця.

Аліна з’явилась першою, у витонченому костюмі з глибоким вирізом на спині — бос точно би знову "впав". Вона обережно поправила сережку і сіла за круглий стіл, оглядаючи терасу.

— Якось несподівано ми всі закохались, — сказала вона, сміючись до себе.

До неї підійшла Мія — злегка засмагла після поїздки з Артемом, у білій сукні й босоніжках.

— Не всі одразу. Хтось із нас довго бореться, поки не визнає, що обожнює, як він посміхається, — вона підморгнула.

Слідом з’явилася Дана, стримана, але з сяючими очима. Її волосся було зібране у недбалий пучок, а на шиї — кулон, який їй подарував Саша.

— Ви взагалі знаєте, як дивно — закохатися в людину, яка старша, і водночас здається, що читає тебе, як відкриту книжку?

— Я б сказала: як дизайнер читає архітектуру душі, — додала Софія, з’явившись останньою. Вона тримала в руках каву з корицею, а на плечі в неї була накинута сорочка Лео. Її очі світились — спокійно, щиро, по-новому.

Вони сіли всі разом. Келихи з лимонадом торкнулись у легкому дзвоні.

— Ну що, дівчата, — почала Аліна. — Хто перша?

— Давайте не історії — а відвертості, — запропонувала Мія. — По одному зізнанню. Те, що навіть собі важко було зізнатись.

Настала тиша. Але тиша між подругами — це завжди момент перед чимось важливим.

— Я боялась закохатися в начальника, — сказала Аліна. — Бо думала, що втрачу себе. А виявилось — саме через нього я себе і знайшла.

— А я… — Мія зам’ялася. — Я не вірила, що хтось справді може бачити в мені не тільки силу, а й ніжність. А Артем побачив.

— Я весь час думала, що мене не зрозуміють через різницю у віці з Сашею. Але він навчив мене не соромитись справжніх почуттів, — зізналась Дана.

Софія мовчала найдовше. Потім сказала:

— А я… боялась, що зірки не здатні на щось справжнє. Але Лео довів мені, що саме за сценою живе найщиріше серце.

Вони всі мовчали ще трохи — але вже не було потреби у словах. Очі, усмішки, присутність — усе говорило більше.

У цю ніч вони були не просто подругами. Вони були частинками одного серця. І їхня історія — лише починалась.