Читати книгу - "Смак минулого, Немеш Іван"

Ранок прийшов тихо, наче хотів не порушувати тендітність того, що вирує в серці Анни. Вона прокинулась з відчуттям невизначеності, що немов ніжне, але наполегливе покликання. Ліжко в її кімнаті, оздоблене теплими відтінками пастельних тонів, здавалося, на мить зупинило час. На столі біля вікна стояв старенький фотоальбом, який вона не відкривала роками, але сьогодні його обкладинка нагадувала їй про минуле, яке вже не може бути відновлене, але яке безжально впливає на її сьогодення.

Анна повільно сідала на край ліжка і вдивлялась у порожнечу. Її думки розліталися в усіх напрямках: образ Максима, їхній сумісний вечір біля озера, ніжність його слів, і, водночас, надихаючий, але звабливий світ.

Цей ранок був схожий на перехрестя – кожен промінчик сонця, що пробивався крізь штори, був мов символом вибору, який потрібно зробити. Легкий подих вітру в дверях нагадував про незліченну кількість можливостей, але також про ті невідомі наслідки, які прийдуть з кожною з них.

Вона повільно відкрила фотоальбом. Старі знімки з юності викликали хвилю емоцій: там були посмішки, безтурботність, мрії, що лягли в основу її бажань. На одній з фотографій Анна стояла поруч з Максимом – обидва були молодими, майбутнє здавалося нескінченним і простим. Час змінював все, але цей образ залишався незмінним символом того, що було колись.

Несподівано дзвінок телефону порвав її роздуми. Анна підняла слухавку, і голос у стилі ділового тону оголосив:

– Пані Анно, мене звуть Олександр, я представляю міжнародну компанію «ГлобалТех». Ми переглянули Ваше резюме та хочемо запросити Вас на співбесіду в Лондон. Пропозиція дійсно вигідна, з можливістю подальшого розвитку кар’єри.

Голос дзвінка був нейтральним, але в ньому відчувалася впевненість і рішучість. Серце Анни почало битись швидше. Вона завжди мріяла про професійне визнання, про роботу, яка стала б кульмінацією її багаторічних зусиль, але тепер ця мрія стояла перед нею так близько, як ніколи.

Вона поклала слухавку, і в голові прокручувалися думки: «Чи можу я повернутися до того вибору, який колись зробила? Чи справді я готова залишити все, що будує моє теперішнє, заради мрії, яку плекала роками?»

Кожна комірочка її тіла відчувала суміш збудження та страху. Пропозиція була надзвичайно заманливою – престижна робота, можливість подорожувати, визнання у міжнародному масштабі. Але при цьому попереду стояв вибір між минулим і майбутнім, між тим, що давало відчуття коріння, і тим, що обіцяло нові горизонти.

Пізніше того ранку Анна опинилася в кав’ярні, де все ще панувала атмосфера теплоти і спогадів. Максим уже працював над підготовкою інтер’єру, готуючи новий сезон меню, і його присутність невимушено впліталася в кожну деталь закладу.

Він побачив її, коли вона зайшла. Їхній погляд зустрівся, і на мить час знову зупинився. Максим підійшов до неї, а її серце стискалося від напруги.

– Анно, як ти себе почуваєш? – запитав він м’яко, з уважністю, яку так рідко вона відчувала від когось іншого.

– Я… Я отримала пропозицію роботи у Лондоні. – її голос тремтів, немов сповідь, що вислизає з-під захисної оболонки.

Максим завмер на мить, його погляд заглибився в її очі, ніби шукаючи відповіді, що приховані в найтонших проміжках між словами.

– Лондон? Це дуже велика зміна. – сказав він повільно, кожне слово звучало з емоційною вагомістю.

Анна опустила погляд, відчуваючи, як в її серці накопичуються протиріччя. З одного боку, робота обіцяла новий початок, нове життя – світ, в якому можна досягнути всіх поставлених цілей. З іншого боку, це був шанс, який міг остаточно віддалити її від того, що було їй дорогим – від Максима, від рідного міста, від минулого, яке вона намагалася зберегти.

– Я думала про це багато. – тихо сказала вона, немов хочучи зважити кожне слово. – Всі ці роки я відчувала, що маю все, що мені потрібно, але зараз…

Максим нахилився трохи ближче, і тепло його голосу змішувалося з ароматом свіжообсмаженої кави.

– Анно, іноді ми стикаємося з вибором, який змушує нас запитати: «Що для мене важливіше?»

Ці слова глибоко вразили Анну. Вона довго сиділа, слухаючи шум кавоварки та спокійний голос Максима, який ненав’язливо вказував їй на сутність власних почуттів.