Читати книгу - "Вибір що робить людину, Oleg Poroshok"

З кожним новим кроком у житті Данило все більше відчував необхідність знайти рівновагу між людською ініціативою та технологічною допомогою. Він почав усвідомлювати, що, хоча технології можуть бути надзвичайно потужними, справжній розвиток і прогрес відбуваються тоді, коли людина використовує їх як інструменти, а не дозволяє їм визначати свою сутність.

Через кілька місяців, після успішного запуску бізнесу разом з Павлом, Данило зіткнувся з новими викликами. Йому довелося працювати над проектом, який передбачав не просто обчислення та автоматизацію, а й взаємодію з людьми. Це був проект з соціальних ініціатив, де важливо було враховувати соціальні фактори, людські емоції та потреби.

У цьому випадку ШІ знову проявив свою здатність до аналізу величезних обсягів даних, але Данило відчував, що ці дані самі по собі не дають повної картини. Потрібно було взаємодіяти з людьми, розуміти їхні болі, страхи і мрії.

Одного разу, працюючи з командою, він отримав пропозицію впровадити одну з технологічних новинок — систему, що могла б прогнозувати соціальні настрої на основі аналізу поведінки людей в Інтернеті. Ідея була цікавою, але Данило відчував, що це може призвести до маніпуляцій з емоціями людей.

— Якщо ми зможемо передбачити їхні настрої, ми зможемо більш точно прогнозувати їхні потреби, — сказав один із членів команди, захоплено дивлячись на графіки.

— Але чи справедливо це? — запитав Данило, задумуючись. — Чи не почнемо ми маніпулювати людьми, якщо будемо використовувати такі інструменти? Вони мають бути лише допоміжними, а не визначати наші рішення.

Команда була здивована його запитанням.

— Але ж ми не змушуємо їх діяти проти їхньої волі, ми просто надаємо більше інформації для вибору! Це використовуючи штучний інтелект для доповнення людського підходу.

Данило ще був впевнений: якщо ШІ допомагатиме вчителям краще розуміти потреби учнів і більш ефективно організовувати уроки, то це дозволить вирішити багато проблем у системі освіти.

— Технології допоможуть зрозуміти, де саме учень потребує допомоги. Але важливо, щоб сам процес навчання залишався інтерпретованим і живим, — говорив він на зустрічах з педагогами.

Одного вечора, після довгого робочого дня, Данило залишився на самоті в офісі. Місто за вікном повільно засинало, а в його голові нуртували думки. Серед численних проєктів і технічних викликів його все більше турбувала одна річ — втрата людяності.

Він згадав розмову з літнім вчителем, паном Олексієм, який ще працював у школі з радянських часів: — Даниле, я бачу, як ваші системи дійсно допомагають. Але коли я дивлюсь у очі дітей, я не бачу в них алгоритмів. Я бачу страх, надію, цікавість… Ви не можете це розрахувати.

Ці слова запали йому в душу.

Наступного тижня Данило відвідав одну зі шкіл, де вже тестували освітню платформу з елементами штучного інтелекту. Він уважно спостерігав за класом. Учитель працював із планшетом, учні були заглиблені в екрани. Все виглядало ідеально. Але щось було не так.

У кутку сиділа дівчинка, яка, за даними системи, не мала проблем із навчанням. Проте її погляд був порожнім, і вона постійно озиралася, ніби шукала підтримки. Після уроку Данило підійшов до вчителя.

— Уляна поводиться нормально? — запитав він.

— Система показує гарні результати, — знизав плечима вчитель. — Але, знаєш, мені здається, щось не так. Може, варто поговорити з нею.

Тоді Данило вперше усвідомив: навіть найрозумніша технологія не здатна повністю замінити інтуїцію, турботу й співпереживання.

Він додав у систему новий модуль: можливість учителям залишати "емоційні замітки" — свої власні спостереження, враження, тривоги. Це був маленький, але важливий крок до гармонії між людським і машинним.

Того ж вечора він записав у щоденник:

> "Технології — це світло, але лише в руках того, хто знає, куди йде. Без морального орієнтира — це лише новий спосіб заблукати."