Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

Сігодні підбиво балки за биризинь. Бухолтєріє жаг. Видрад дуісті девіть тгац ні рухуючи моеі so called[7] сарплатні, катру могу пачикать. Прибуткаіф фиг. Папутнього ветру.

Алтусю, від тітоньки я буквально ні на крок. Розпорядок дня у нас такий:

Зранку я витягаю з-під дверей корабельну газету і, поки батлер подає чай, читаю тітці все підряд. Світовим новинам і політиці відведено рядків десять, а решта — спортивні новини, детальний переказ учорашніх епізодів усіх основних телесеріалів, програма розваг і повідомлення, як нині вдягатися до вечері: біла краватка чи чорна, смокінг чи піджак, вечірня сукня чи «вільний стиль» (це означає, що дамам можна з'являтися у костюмі, але, звісно, не брючному).

Потім я катаю С. п'ятнадцять-двадцять кіл по променадній палубі. Ми обговорюємо з усіма, хто трапиться, погодні умови і бажаємо одне одному приємного дня.

Перед обідом займаємось у гуртку любителів акварелі. Сьогодні, наприклад, тема заняття була «Туман над рікою». Уяви собі: пливемо вздовж скелястих берегів острова Мадейра, сяє сонце, море все виблискує, краса неймовірна, а ми сидимо й вимальовуємо сірий туман над Темзою.

Обід: спершу всі стоять у черзі до стюарда, який капає кожному на долоню три краплини дезинфікувального розчину. Без. цього обов'язкового ритуалу вхід у їдальню заборонений. Уявляю собі, як поставилися б до подібного правила наші волелюбні співвітчизники. А британці дисципліновано підставляють долоні, ніхто й не думає протестувати. Все ж у нас і в них зовсім різне уявлення про свободу і дисципліну. В попередньому житті я був би цілковито на боці англійців. Тепер же, безнадійно обрусівши, закипаю від обурення.

Після обіду тітка спить 64 або 88 хвилин. Це мій вільний час. Читаю новини в інтернеті. Гуляю, передивляюся книги у бібліотеці (тут напрочуд пристойна добірка довідкової літератури).

Перед файв-о-клоком С. плаває у басейні. Це трудомістка і монументальна процедура. Я все збираюся зняти на камеру, як тітку спускають у воду на спеціальному крані для інвалідів. Це нагадує картину «Карл XII у Полтавській битві». Пам'ятаєш, як шведський король, підвівшись на ношах, командує рухом полкових колон? Приблизно так само С. керує кранівниками.

Після басейну С. грає на роялі, а я роблю вигляд, що слухаю. Потім час вдягатися до вечері. Я з вами, татаро-слов'янами, за 13 років так здичавів, що не маю в гардеробі ні метелика, ні сорочок з комірцем-стійкою, ні смокінга. Довелося весь цей мотлох брати напрокат. С. ще подарувала мене золоті запонки з діамантовою монограмою у вигляді коронки баронета, але я в них нагадую не британського баронета, а циганського барона. Тільки уяви мене в ось такому вигляді, і ти зрозумієш, на які жертви я йду заради родини.

Сидячи за столом, тітка, ясна річ, звертається до мене виключно «сер Нікола», через це під час найпершої вечері трапився маленький інцидент.

На теплоході два «люкс-апартаменти», і щасливі мешканці сих чертогів удостоєні честі споживати dinner[8] за капітанським столом. Компанію нам з тітонькою складають містер Делоні (так звати пасажира другого «апартаменту»), капітан Флінч і, почергово, хтось зі старших офіцерів. Першого вечора, коли я зміг виповзти до вечері, це був помічник з безпеки Тідбіт, найтиповіший продукт своєї професії. Після 11 вересня для цієї публіки настала золота доба. Які щедрі бюджети, які широкі повноваження!

А скільки нових чудових посад — наприклад, пильнувати за безпекою на круїзному теплоході для мільйонерів. У всіх країнах співробітники спецслужб виглядають і поводяться приблизно однаково. Коли С. вкотре мене «обсерила» («сер Ніколас, передайте сільничку» чи щось типу того), містер Тідбіт раптом з невинним виглядом зауважив: «Ось цікаво, чи зберігається титул у колишнього британськопідданого, якщо він змінив паспорт на іноземний? Чи не правильніше називати вашого племінника «містер» або gospodin Фандорін?» При цьому про моє російське громадянство мови жодного разу не було. Тобто корабельний спецслужбіст вирішив похизуватися поінформованістю: мовляв, така вже в мене робота — знати всі таємниці про кожного.

Тітка мовчки поглянула на плебея, потримала красномовну паузу і каже: «Вам, як державному службовцю, який існує на гроші платників податків, годиться добре знати закони. Людина може бути одночасно громадянином Великобританії і Росії. Крім цього, сер, хай буде вам відомо, що позбавити титулу може лише одна персона. — Тут вона виразно подивилася скоса на портрет її величності, що висить над капітанським столом. — І це аж ніяк не ви, мій дорогий сер».

А щодо роботи не жалкуй і за гроші не переймайся. Ми живі, здорові, а значите що-небудь придумаємо.

Ага, особливо ти придумаєш. Вся наша надія на любу тітоньку. Скоро прибуду тобі на допомогу. Клянуся, поводитимуся як янгол. Виглядатиму справжньою «леді Фендорін». Тітонька пустить сльозу, коли мене побачить. Тримайся, Хлопчищу. Червона армія на підході!

Слава Богу, ви з нею не побачитесь. С. замовила вам квитки до Барбадосу, а сама зійде в попередньому порту, на Мартишці. Мудре рішення.

Прикидатися ти не вмієш, вона теж. Називає вона тебе не інакше, як «та жінка».

Старе стерво! Невже вона мене так ненавидить? Якби я знала, що ця зараза сходить на Мартиніці, не витратила б стільки грошви на потворні сукні з блискітками і чорні туфлі фасону «похорон Сталіна»!

Шеу, давайті йа преіду намортініко. Влюблю бабцьо абе предушу техеньки. Самі знаіте. Йак кльоуо йа вмійу робидь іте йнше.

Спокійно, панянки. Все під контролем. Ми з тітонькою живемо душа в душу. Певно, від дідуся Ераста Петровича мені все ж дісталася у спадок мала частка його фарту. Я вже писав, що вечорами С. тягає мене у казино. Вона дуже азартна і дуже забобонна у всьому, що стосується games of chance[9]. У перший вечір вона запитала мене, на що поставити у рулетці. Я, не думаючи, тицьнув у якийсь квадрат. Вона поставила фішок на сто фунтів і виграла. Після цього я виконую при ній роль талісмана. Радиться вона зі мною не завжди — за її словами, «не хоче зловживати фандорінським таланом». Але три рази запитувала і, уявіть, я постійно вгадував.