Читати книгу - "Червоний рахунок, Сергій Фішер"

Ресторан «Serendipity» розташовувався в кількох кварталах від університету. Модне місце з напівтемним освітленням, свічками на столах і живою фортепіанною музикою. Злата відчувала себе не у своїй тарілці у простій сукні, яку вдягнула на швидкоруч. Дамир, натомість, виглядав абсолютно на своєму місці у темному піджаку і сорочці кольору слонової кістки.

— Рекомендую качку в апельсиновому соусі, — сказав він, відкладаючи меню. — І, звісно ж, вино.

— Мені ще немає двадцяти одного, — нагадала Злата.

Дамир розсміявся.

— Ніхто тут не перевірятиме твій паспорт, повір.

Офіціант підійшов, і Дамир замовив вечерю для них обох, навіть не запитавши її думки. Це дратувало, але Злата вирішила поки що мовчати.

— То яка твоя зустрічна пропозиція? — запитав Дамир, коли офіціант пішов.

Злата випрямилася, подивившись йому прямо в очі.

— Я не буду допомагати тобі з доступом до екзаменаційних питань чи зміною оцінок.

Дамир підняв брову.

— Це не схоже на пропозицію. Більше на відмову.

— Я не закінчила, — Злата нахилилася вперед. — Замість цього я пропоную інформаційний обмін. У мене є доступ до... скажімо так, делікатної інформації про деяких викладачів. Я можу надати це тобі. Але в обмін мені потрібно дещо інше.

— Що саме? — Дамир явно зацікавився.

— Захист. Хтось знає про мої дії щодо Валерського. Він отримав анонімного листа. Я хочу знати, хто це, і хочу гарантій, що мене не відрахують.

Дамир відкинувся на спинку стільця, вивчаючи її новим поглядом — оцінюючим, холодним.

— Цікавий поворот, — сказав він нарешті. — Але ти ж розумієш, що я написав той лист, щоб вивести тебе на розмову?

— Розумію, — кивнула Злата. — Але це не означає, що про ситуацію не знає ще хтось. Я хочу бути впевненою.

Офіціант приніс вино і розлив його по келихах. Дамир підняв свій.

— За нове партнерство?

Злата підняла свій келих, але не відпила.

— Ще рано святкувати. Спочатку домовмося про умови.

— Які саме інформації про викладачів у тебе є? — Дамир відпив вино, не зводячи з неї очей.

— Різна. Про особисте життя, фінансові справи, — Злата говорила впевнено, хоча насправді у неї були лише ті злощасні фотографії Валерського. — Але я хочу конкретики. Що ти можеш запропонувати в обмін?

— Я можу стежити за ситуацією навколо тебе і Валерського, — відповів Дамир. — Якщо хтось почне копати під тебе, я дізнаюся першим. І я можу забезпечити тобі... скажімо так, статус недоторканності.

— Як саме?

— У мене є зв'язки в студентській раді, серед старост, навіть у деканаті, — він говорив із самовпевненістю людини, яка звикла отримувати бажане. — Якщо виникнуть проблеми, я їх вирішу.

Офіціант приніс їхню вечерю. Качка справді виглядала апетитно, але Злата відчувала, що їй не до їжі.

— Добре, — сказала вона нарешті. — Домовилися. Але є ще одна умова.

— Яка?

— Ніяких романтичних стосунків між нами, — Злата дивилася на нього твердо. — Чисто ділове партнерство.

Дамир розсміявся, щиро і голосно.

— Ого, які амбіції! А я й не пропонував.

Злата відчула, як її щоки палають від сорому.

— Просто прояснюю заздалегідь. Я чула про твою... репутацію.

— Від кого? — його очі раптом стали уважними, гострими.

— Не має значення, — ухилилася вона. — Важливо, що ми розуміємо один одного.

Дамир повільно кивнув, вивчаючи її з новим інтересом.

— Знаєш, Злато, ти мене дивуєш. Більшість першокурсниць, опинившись у такій ситуації, або панікували б, або погодилися на все відразу.

— Я не більшість, — вона нарешті відпила вино, відчуваючи, як терпка рідина обпікає горло.

— Бачу, — він посміхнувся, але тепер його усмішка здавалася інакшою — не привітною, а хижою. — Тож коли я отримаю першу порцію цієї... делікатної інформації?

Злата вагалася. Вона не мала насправді нічого, крім фотографій Валерського. Але й віддавати їх не хотіла — це була її єдина страховка.

— Спочатку мені потрібні докази твоїх можливостей, — сказала вона. — Наприклад, мені потрібно знати розклад перевірок лабораторних робіт з органічної хімії на наступний місяць.

Це була перевірка. Такі графіки ніколи не оголошувалися заздалегідь, щоб студенти не могли підготуватися вибірково.

— Легко, — Дамир дістав телефон, щось швидко набрав і показав їй. — Ось, дивись. Знімок екрана з комп'ютера завідувача кафедри.

Злата взяла телефон. На екрані справді був документ із заголовком «Графік перевірок лабораторних робіт, осінній семестр» і списком дат.

— Звідки це у тебе? — запитала вона, вражена.

— Не має значення, — він повторив її власні слова з легкою усмішкою. — Скажімо, я маю доступ до потрібних людей.