Читати книгу - "Червоний рахунок, Сергій Фішер"

Злата повернула телефон, відчуваючи, як змінюється баланс сил у їхній розмові. Дамир дійсно мав ресурси, про які вона могла тільки мріяти.

— Добре, — вона згорнула серветку на колінах. — У мене є інформація про професора Ліщинського з кафедри економіки. Думаю, вона тебе зацікавить.

Це була чиста імпровізація. Вона навіть не знала, чи існує такий професор.

— Ліщинського? — Дамир здавався заінтригованим. — Він один з найстрогіших на нашому факультеті. Що саме в тебе є?

— Спочатку дрібниця на доказ довіри, — вона почала їсти качку, вдаючи незворушність. — У нього роман з асистенткою Коваль. Але справжня інформація набагато цікавіша. Отримаєш, коли переконаюся, що ти тримаєш слово.

Дамир дивився на неї декілька секунд, а потім раптом розсміявся.

— Ліщинський одружений зі своєю асистенткою вже п'ять років. Це загальновідомий факт.

Злата завмерла з виделкою в руці. Пастка захлопнулася.

— Тобто ти... — вона не знала, що сказати.

— Перевірив тебе? Так, — Дамир відпив ще вина. — Як і ти мене. Справедливо, чи не так?

Він не виглядав сердитим, швидше... захопленим?

— У тебе немає ніякої інформації, крім тих фотографій Валерського, правда?

Злата відчула, як земля вислизає з-під ніг. Її блеф розкрито. Але здаватися вона не збиралася.

— Можливо, — вона відклала виделку. — А можливо, я просто перевіряла, чи ти перевіриш інформацію перед використанням.

— О, добре зіграно, — Дамир повільно поплескав у долоні. — Але давай більше не гратимемо в ігри. Мені справді потрібна твоя допомога, Злато. І не через ту інформацію, якої в тебе немає, а через твою... кмітливість.

— Що саме ти хочеш від мене? — Злата відпила води, намагаючись зберегти спокій.

— Хочу, щоб ти влаштувалася на стажування в деканат, — його голос став тихішим, діловитішим. — Там формується новий електронний архів оцінок. Мені потрібен доступ до нього. Не для зміни оцінок, а для... нейтралізації певних записів.

— Нейтралізації?

— Деякі мої... клієнти залишили сліди своєї активності. Потрібно їх стерти, перш ніж система запрацює на повну.

Злата нарешті зрозуміла. Він займався не просто продажем екзаменаційних питань, а цілою схемою підробки результатів. І тепер, коли впроваджувалася нова система, він ризикував попастися.

— І що я отримаю натомість? — запитала вона.

— Щедру винагороду, — відповів Дамир. — І, звичайно, мій захист щодо ситуації з Валерським.

Злата вагалася. Вона розуміла, що це значно серйозніше, ніж здавалося спочатку. Але й можливості тут відкривалися неабиякі.

— Мені потрібен час подумати, — сказала вона нарешті.

— Звісно, — кивнув Дамир. — Але не надто довго. Прийом заявок на стажування закінчується в середу.

Вечеря продовжилася в більш невимушеній атмосфері. Дамир розповідав кумедні історії зі студентського життя, Злата сміялася у відповідь. Але за цією поверхневою невимушеністю обоє відчували напругу — вони обмінювалися усмішками, як бійці обмінюються ударами на ринзі.

Коли вони вийшли з ресторану, вже стемніло. Дамир запропонував провести її до гуртожитку.

— Дякую за вечерю, — сказала Злата, коли вони підійшли до будівлі гуртожитку.

— Навзаєм за компанію, — відповів він і раптом нахилився ближче. — Знаєш, більшість людей легко читаються. Але не ти. Це... освіжає.

— Я візьму це як комплімент, — вона відступила на крок, зберігаючи дистанцію.

— Це він і є, — Дамир усміхнувся. — До завтра, Злато. Сподіваюся на позитивну відповідь.

Він розвернувся і пішов, залишивши її біля входу. Злата дивилася йому вслід, відчуваючи суміш тривоги і захоплення. Цей хлопець був небезпечний, але й привабливий водночас. Як отрута в меді — солодка, але смертельна.

Повернувшись до кімнати, вона побачила, що Марина вже спить. Тихо роздягнувшись, Злата лягла в ліжко, але сон не йшов. Думки крутилися навколо пропозиції Дамира і можливих наслідків.

Її погляд зупинився на зеленому рюкзачку, що висів на стільці. Всередині — флешка з компроматом на Валерського. Її єдина зброя. І, можливо, квиток до нових можливостей. Або до нових проблем.

Телефон тихо завібрував. Повідомлення від Дамира: «Солодких снів. І пам'ятай — ми могли б стати чудовою командою».

Злата поклала телефон на тумбочку, не відповівши. Вона вже майже вирішила, що робитиме. Але план потребував доопрацювання. І, можливо, ще однієї зустрічі з доцентом Валерським.

Браслет з кулоном-ключиком блиснув у темряві, коли вона перевернулася на інший бік. Справді символічно. Ключ від нового життя. Але якого саме — залежало тепер тільки від неї.