Читати книгу - "Американський психопат"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це наче сказати, що ти — поетеса. — Тімоті п’яний, мені цікаво, коли він нарешті звільнить приміщення.
— Ну, — починає Евелін. — Мене знали як…
— Ти йобана машина з обробки слів! — вибухає Тім.
Він підходить до Евелін і схиляється поряд з нею, вивчаючи своє відображення в дзеркалі.
— Тіме, ти погладшав? — задумливо питає Евелін. Вона оглядає його голову в дзеркалі й каже: — Твоє обличчя наче стало… круглішим.
Прайс мститься, нюхаючи її шию:
— Що це за чарівний… запах?
— «Обсешн»[19], — грайливо посміхається Евелін, м’яко відштовхуючи Тімоті. — Це «Обсешн». Патріку, забери свого друга від мене.
— Ні, чекай. — Тімоті голосно втягує носом повітря. — Це не «Обсешн». Це… це… — Його обличчя спотворює вдаваний жах. — О Боже мій, це ж «К’ю Ті Інстатан» для штучної засмаги!
Евелін робить паузу, зважує свої шанси. Вона знову оглядає голову Прайса:
— У тебе волосся випадає?
— Евелін, — каже Тім. — Не змінюй тему, хоча… — І вже щиро хвилюється: — Якщо ти вже згадала… гелю забагато?
Він стривожено проводить рукою по волоссю.
— Можливо, — відповідає Евелін. — Тепер, коли твоя ласка, сядь.
— Принаймні воно не зелене, і я не намагався обрізати його ножем для масла, — каже Тім, маючи на увазі колір Ванден і помітно дешеву, погану стрижку Сташа. Такі стрижки погані саме тому, що дешеві.
— То ти набрав вагу? — запитує Евелін, тепер уже серйозніше.
— Господи, — ображено каже Тім. — Ні, Евелін.
— Обличчя справді видається… круглішим, — каже Евелін. — Не таким… витонченим.
— Я не вірю, — повторює Тім.
Він вдивляється у дзеркало. Вона продовжує розчісувати волосся, але її рухи вже не такі впевнені, бо вона дивиться на Тіма. Він помічає це, знову нюхає її шию і, як мені здається, швидко лиже її й вишкірюється.
— То автозасмага? — запитує він. — Ти можеш мені зізнатись, це її запах.
— Ні, — серйозно відповідає Евелін. — Це ти нею користуєшся.
— Ні, якраз я — ні. Я ходжу в солярій і не брешу про це, — каже він. — А ти користуєшся «К’ю Ті».
— Це твої фантазії, — непереконливо захищається вона.
— Я ж казав, я ходжу в солярій, — пояснює Тім. — Так, це дорого, але… — він блідне. — Справді, «К’ю Ті»?
— Як відважно з твого боку визнавати, що ти ходиш у салон, — каже Евелін.
— «К’ю Ті», — пирхає Прайс.
— Я не знаю, про що ти, — говорить Евелін та повертається до розчісування. — Патріку, виведи свого друга геть звідси.
Прайс стає на коліна і починає обнюхувати голі ноги Евелін. Вона сміється. Я напружуюсь.
— Господи, — голосно стогне вона. — Забирайся звідси.
— Ти оранжева, — сміється він, стоячи навколішки, і кладе голову на її стегно. — Ти вся оранжева.
— Ні, — її голос звучить, як протяжне гарчання від болю та екстазу. — Йолоп.
Я лежу на ліжку і спостерігаю за ними. Тімоті намагається просунути голову під халат від «Ральф Лорен». Голова Евелін закинута назад від задоволення, вона намагається відштовхнути його, але грайливо, легенько б’ючи по спині щіткою від «Ян Хове». Я майже впевнений, що в Евелін із Тімоті інтрижка. Він єдина цікава людина серед моїх знайомих.
— Тобі час іти, — нарешті каже Евелін, важко дихаючи.
Вона припинила з ним боротися. Прайс дивиться на неї згори вниз, показує зуби в сяючій посмішці:
— Як забажає леді.
— Дякую, — відповідає вона, і я чую присмак розчарування в її голосі.
Тімоті підводиться.
— Вечеря? Завтра?
— Мені треба спитати свого хлопця, — вона посміхається до мене у дзеркалі.
— Вдягнеш ту сексуальну чорну сукню від «Анна Кляйн»? — шепоче він їй на вухо і нюхає його, поклавши руки їй на плечі. — Бейтмена не запрошено.
Я добродушно сміюсь, підводячись з ліжка, і виводжу його з кімнати.
— Чекай! Мій еспресо! — кричить він.
Евелін сміється і плескає у долоні, наче радіє, що Тімоті ніяк не піде.
— Давай, друже, — кажу я і виштовхую його зі спальні. — Час спатоньки.
Прайс встигає послати Евелін поцілунок рукою, перш ніж вийти з кімнати. З будинку він виходить мовчки.
Коли він іде, я наливаю собі бренді в італійську рифлену склянку і, повернувшись у спальню, бачу, що Евелін уже в ліжку, дивиться «Магазин на дивані». Я лягаю поряд і послаблюю краватку від «Армані». Нарешті запитую, не дивлячись на неї:
— Чому б тобі не зійтися з Прайсом?
— Господи, Патріку, — каже Евелін, заплющуючи очі. — До чого тут Прайс? Прайс?
Вона говорить це так, що я думаю — у них точно був секс.
— Він багатий, — кажу я.
— Усі багаті, — відповідає вона, не відриваючись від екрану.
— Він привабливий, — кажу я.
— Усі привабливі, Патріку, — відчужено каже вона.
— У нього шикарне тіло, — кажу я.
— Зараз в усіх шикарні тіла, — говорить вона.
Я кладу пульт на нічний столик і накочуюсь на Евелін. Поки я цілую й облизую її шию, вона холодно вдивляється в широкий екран телевізора «Панасонік», роблячи звук тихіше. Я задираю сорочку від «Армані» й кладу її руку собі на живіт, щоб вона відчула, який він твердий, який накачаний, і напружую м’язи, радіючи з того, що світло ввімкнене і вона бачить, яким засмаглим і окресленим став мій прес.
— Знаєш, — виразно промовляє вона, — Сташ дізнався, що він ВІЛ-позитивний… — Пауза: щось на екрані відвернуло її увагу, звук стає трохи голоснішим, а потім знову стихає. — І я думаю, сьогодні він, певно, спатиме з Ванден.
— Добре, — кажу я, злегка кусаю її за шию і кладу одну руку на її пружні, холодні груди.
— Ти злий, — каже Евелін, трохи збуджуючись, і веде руками по моїх міцних плечах.
— Ні, — зітхаю я. — Я просто твій наречений.
Хвилин п’ятнадцять я намагаюсь кохатися з нею, але не виходить, і я припиняю спроби.
Евелін каже:
— Ти ж знаєш, наступного разу будеш у кращій формі.
Я тягнуся за склянкою бренді. Допиваю її. Евелін на «Парнаті», це антидепресант. Я лежу поряд із
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американський психопат», після закриття браузера.