Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Власник найкращого клубу для геїв 📚 - Українською

Читати книгу - "Власник найкращого клубу для геїв"

306
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Власник найкращого клубу для геїв" автора Сергій Вікторович Жадан. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 12
Перейти на сторінку:
Потрібно платити. Ми платимо, — спробував пожартувати Гога, — податковій. Третій знову невдало повернувся, і обріз гепнувся на підлогу. Четвертий відвалив йому ляща, нахилився, підняв зброю і сховав її до кишені своїх малинових спортивних штанів. Брат, ти не зрозумів, — знову почав другий, вкладаючи в слово брат всю свою ненависть. — Ми «Супер-ксерокси», ми покриваємо весь регіон. Що ви маєте на увазі? — спитався Сан Санич. Ти не перебивай, да? — різко сказав перший і повернувся до другого, — говори, Льоня. Да, — сказав на це Льоня, — у нас виходи на адміністрацію. Це наша територія. Так що треба платити. Ну, ми тут теж не чужі, — спробував щось сказати Гога. — Нас тут, у принципі, знають. Хто тебе знає, брат! — вигукнув другий, стискаючи кулаки, але четвертий взяв його за лікоть, мовляв, спокійно, Льоня, спокійно, вони самі не знають, що творять. — Ну, хто тебе знає? Ну як хто? — спробував потягнути час Гога. — Я по гіпсокартону взагалі працюю, у мене знайомі на Балашовці, плюс зачепки в податковій. Брати Лихуї знову ж таки… Що? — заревів другий, і Гога відразу зрозумів, що про Лихуїв можна було не згадувати. — Лихуї?! Ці лохотронщики?!! Та вони у нас, в «Супер-ксероксах», взяли партію старих принтерів і перепродали їх якимось мудакам із Тракторного! Сказали, що це копіювальні машини нового покоління! А ті зіпхнули їх в ментовську академію, оптом, із нашою ґарантією. Ми ледве відмазались!!! Лихуї!!! Лихуї!!! — Другий рвав на собі синю спортивну куртку і вигукував на весь клуб прокляте прізвище.

Не тільки, — додав Сан Санич, аби щось додати, — ми ще у виконкомі… Що?! — не дав йому закінчити другий, схоже, він справді образився. — В якому виконкомі?!! Ти хочеш сказати, що вас теж «кришує» виконком?!!! Ти відповідаєш за свої слова?! Четвертий рішуче поліз у кишеню за зброєю. Ну, все, подумав Гога, краще б мене убив красноярський омон, не так противно було б. Усі четверо посунули на стіл, заступивши собою півкімнати. І виглядало все таким чином, що ні Гозі Ломая, ні, тим більше, Сан Саничу в цій ситуації нічого, крім важких тілесних ушкоджень, чекати не доводилось.

І тут відчиняються двері, і до кабінету входить Славик, радісно посміхаючись і махаючи, як віялом, якимись ксерокопіями. Четверо застигли на місці з занесеними кулаками. Гога повільно осів на стілець, Санич зіщулився і намацав у кишені телефон. Усі повернулись до Славика. Привіт, привіт! — загукав Славик, не помічаючи загального напруження. — Всім привіт! Він пройшов до Гоги і потис йому ватяну руку. Партнери? — радісно показав він Гозі на четвірку і, засміявшись, потис руку крайньому, тому, котрий був у синьому. Ось! — переможно крикнув він і кинув перед Гогою стос ксерокопій. Що це? — видушив із себе Гога. Дозвіл! — переможно вигукнув Славик. — «Вишивані рушнички»! «Вишивані рушнички»? — недовірливо перепитав Гога. «Вишивані рушнички»? — підійшов Санич і зазирнув у документи. «Вишивані рушнички», «Вишивані рушнички», — нажахано зашепотіли четверо, задкуючи до виходу. «Вишивані рушнички»! — переможно повторив Славик і, нахилившись до Гоги, діловито заговорив: — Значить, так, Георгію Давидовичу, з пожежниками все узгоджено, переводимо через їхній рахунок, я все прикинув, беремо готівкою і списуємо як комунальний борг, — він нервово засміявся, різко обірвав сміх і, повернувшись до четвірки, строго запитав їх: — Ви щось хотіли, товариші? Гога теж запитливо подивився на четвірку, не наважуючись поставити їм те саме питання. Брат, — заговорив нарешті другий, застібуючи на грудях блискавку синьої куртки, — так вас що, в натурі губернатор «кришує»? Да-да, — нетерпляче відповів йому Славик і знову зашепотів до Гоги: — Нестачу спишемо на дитячі хори, я пробивав через управління, вони проведуть це через квартальний звіт як цільовий одноразовий платіж дітям-сиротам. Четвірка невпевнено товклась біля дверей, не знаючи, що їм робити. Четвертий намагався віддати обріз третьому, але той відчайдушно відпихувався. Що, вже йдете? — повернувся Славик до четвірки. — Георгію Давидовичу, ми, до речі, запрошуємо товаришів на «Вишивані рушнички»? «Вишивані рушнички», «Вишивані рушнички», — застогнали четверо і стали вислизати з кабінету. Коли двері за ними зачинились, Гога глибоко видихнув. — Дай папіросу, — звернувся він до Славика. Славик витяг свої голімі і простягнув Гозі. Гога ухопив цигарку тремтячими губами, Славик запобігливо підніс сірника. Бос затягнувся і тут-таки закашлявся. А що сталось? — не зрозумів Славик. Славик, — звернувся до нього Гога, — ось ти людина з біографією, так? Ти двадцять років у шоу-бізнесі. Ти знаєш цього, як його… Грєбєнщикова, — підказав Славик. Ти організовував харківський концерт «Ю-ту», ти працював із піонерами. Скажи мені — Бог є? Є, — сказав Славик. — Безперечно, є. Але це не має жодного значення.

До «Бутербродів» забігла Віка. — Привіт, підари! — крикнула компаньйонам, які самотньо сиділи за столиком. Гога хмикнув, о’кей, сказав напарнику, я додому. Я все зачиню, сказав йому Санич. Ну, ясно, засміявся Гога і, боязко пропустивши Віку, вийшов на вулицю. Де пропадала? — запитав Санич. Тобі яке діло? — відповіла Віка. Де пірсинг? — поцікавився Санич. Продала, — відповіла Віка. Далі вони пили горілку, Віка плакала і скаржилась на життя, сказала, що розійшлась зі своєю подружкою, що та звалила з країни, назавжди. А ти чому лишилась? — запитав Санич. А ти? — запитала його в свою чергу Віка. Ну, в мене бізнес, — сказав він. — До того ж я мов не знаю. Вона теж не знає, — сказала Віка, — вона акторка, в неї мова тіла, розумієш? Не зовсім, — чесно відповів Санич. Слухай, — запитала його Віка, ось тобі майже тридцять. Чому ти не одружився? Не знаю, — сказав Санич, — я бізнесом займався. У мене три поранення. Плюс зламана рука. Знайди собі якого-небудь гея, — порадила Віка. Думаєш, допоможе? — засумнівався Санич. Навряд чи, — сказала Віка. Хочеш, поїхали до тебе, — запропонував він. Це що, трахатись? Ну, можна не трахатись, — сказав Санич, — можна просто. Просто — не можна, — авторитетно заявила Віка. І додала: — Все-таки шкода, що ти не гей.

Потім вони довго лежали на підлозі в її кімнаті. Повітря було темне й прогріте, Віка рахувала його кульові поранення, одне, — рахувала вона, — друге, третє. Це все? — запитала дещо розчаровано. Все, — виправдовуючись сказав Санич. Це майже як пірсинг, — сказала вона, — тільки не загоюється. Все загоюється, — відповів він. Ну да, — не погодилась Віка, — моя подружка теж так говорила. А сама звалила в Турцію. Це теж досвід, — розважливо сказав Санич. Ага, — зі злістю відповіла Віка, — знаєш, кожен подібний досвід — це як ці штуки в тебе на тілі — завжди видно, скільки разів тебе хотіли убити.

З клубом справи складались зовсім погано. І навіть успішно проведені «Вишивані рушнички», під

1 ... 6 7 8 ... 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Власник найкращого клубу для геїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Власник найкращого клубу для геїв"