Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Місто біля моря 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто біля моря"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Місто біля моря" автора Володимир Павлович Бєляєв. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 119
Перейти на сторінку:
на вулицю. Він спробував вдертися назад, та де там: наші хлопці не пустили на конференцію цього пройдисвіта-наклепника.

Запальні і сміливі хлопці входили у наш комсомольський осередок; читали багато, мріяли про майбутнє і над усе на світі ставили чесність по відношенню до праці і до своїх товаришів по роботі.

Багатьма з цих якостей ми мали дякувати Микиті Коломійцю, нашому секретареві і викладачу політграмоти. Він був для нас і старшим товаришем, і добрим другом. Бувало, з нами пісні співає, а в роботі — суворий і вимогливий, спуску не дасть.

Дуже часто на комсомольських зборах, коли часто-густо порядок денний складався з одного питання: «Сучасний момент і завдання комсомолу», Коломієць, показуючи на нас, любив повторювати ленінські слова:

— «Ви повинні бути першими будівниками комуністичного суспільства серед мільйонів будівників, якими повинні бути кожен юнак, кожна молода дівчина».

Коломієць особисто бачив Володимира Ілліча восени 1920 року, бувши делегатом на Третьому з’їзді РКСМ, де виступав Ленін. У нашому гуртожитку Коломієць власноручно написав на стіні під стелею ще й такі слова Леніна 8 цієї промови:

«Ми повинні всяку працю, хоч би яка вона була брудна і важка, побудувати так, щоб кожен робітник і селянин дивився на себе так: я — частина великої армії вільної праці і зумію сам побудувати своє життя без поміщиків і капіталістів, зумію встановити комуністичний порядок».

І кожного разу вранці, коли дуже хотілося спати, ми, натягаючи на себе наші брудні спецівки, що пропахли гаром, мимоволі читали ці слова, написані розгонистим почерком Коломійця, замислювались над ними, запам’ятовували їх і йшли з ними на роботу, у милий нашому серцю фабзавуч…

У той час один по одному задиміли в нас у країні заводи. Почали відкриватися фабрично-заводські училища, щоб готувати зміну старим майстрам. Тисячі молодих хлопців з робітничих родин пішли в ці школи, бажаючи з часом стати токарями, слюсарями, ливарниками, ковалями і фрезерувальниками.

Але добре було молоді, яка жила у великих промислових центрах. Значно важче було у маленьких містах. Взяти, наприклад, нас: чутка про нові школи — фабзавучі — пройшла ще в двадцять третьому році, і, звичайно, першими захотіли навчитися ремесла вихованці міського дитячого будинку, батьки яких загинули у громадянську війну; але жодного ФЗУ не те що в нашому прикордонному містечку, а навіть у цілій окрузі довгий час не з’являлося. Багато хлопців збиралися вже переїздити в інші міста…

Чи можна було сподіватися, що ФЗУ буде засноване при маленькому заводі «Мотор», який виготовляв соломорізки для селян і зовсім не збирався розширюватися! Нові робітники йому поки що не були потрібні — своїх ста десяти чоловік цілком вистачало.

Але ось Микита Коломієць, Дмитро Панченко та інші члени бюро окружкому комсомолу задумали у нас відкрити фабзавуч. Більше за всіх клопотався про це Коломієць. У вільний від занять у радпартшколі час він бігав в окружний комітет партії, в окрпрофос, у наросвіту, вів переговори із старими майстрами заводу «Мотор», заздалегідь прикидаючи в думці, хто з них зможе бути інструктором майбутнього ФЗУ.

В окружкомі партії комсомольців підтримали. Микита Коломієць та інші активісти зуміли довести, що школа-майстерня швидко поверне витрати, які будуть зроблені на її організацію. На Лікарняному майдані, поряд з заводом «Мотор», стояв порожній великий напіврозваленвй будинок; до революції в ньому містилася єврейська релігійна школа — «талмуд-Тора». Будинок цей і прилеглі порожні будівлі закріпили за фабзавучем. У повне розпорядження новій школі передали безхазяйні токарні верстати; в одній лише колишній гуральні Коломієць виявив їх понад десяток. Ото раділи хлопці, коли дізналися, що зможуть одержати виробничу кваліфікацію, не виїжджаючи з рідного міста!

У гарячому цеху учив нас формуванню і заливанню досвідчений інструктор, найкращий з ливарників «Мотора» — Козакевич. Досить швидко під його керівництвом я вже міг самостійно формувати букси для возів, шестерні для сепараторів і навіть один раз, заради практики, заформував і відлив бюст? австрійського імператора Франца-Йосифа по моделі, яку я знайшов після повені на березі річки Смотрич, під фортечним мостом. Щоправда, бакенбарди і вуса в імператора не вийшли, мідь не доповзла до кінчика носа, але все ж таки бюстик наробив мені клопоту! Яшко Тиктор скористувався з нагоди і назвав мене монархістом за те, що я, мовляв, «фабрикую зображення тиранів». Обвинувачення було настільки безглуздим, що Коломієць на осередку цього питання поставити не захотів, але все ж таки, уникаючи зайвих розмов, я пустив кирпатого монарха на переплавку.

Мали успіхи в своїх цехах і мої приятелі. Маремуха точив рукоятки для соломорізок і серпів. З-під його рук на маленькому токарному верстаті виходили і чудові шашки: просто розгвинчуй супорт, роз’єднуй їх і клади на дошку грати. Сашко Бобир цілими днями копирсався біля моторів і прибігав до нас лише під час відливок — спостерігати, як народжуються болванки для поршневих кілець.

Так ми вчились і мріяли, закінчивши через півроку школу, поїхати на заводи у великі промислові міста.

Все було б чудово, коли б у наше місто з Харкова pan-, том не прибув новий завідувач окружного відділу народної освіти Печериця.

Не минуло й місяця з дня його приїзду, як по фабзавучу загуляла нова приказка: «Не було лиха, так Печериця приїхав!»

Оглядаючи школи міста, Печериця з’явився і в нас, у фабзавучі.

Напередодні була відливка. Ми загружали залиті опоки, вистукували з них набійниками сухий пісок, пересівали його на решетах, збивали зубилами і молотками окалину з теплих ще, щойно відлитих маховиків. У цеху було пильно і жарко.

У шумі й гуркоті ми не помітили, як у ливарні з’явився низенький, вусатий чоловік, у брюках галіфе, високих жовтих чоботях і простенькій полотняній сорочці, вишитій на всі груди. Дивні вуса були у цього чоловіка — руді, пушисті, звисаючі вниз.

Подивившись на нас неуважним поглядом, але не поздоровавшись, вусач пройшов у шишельню[1] і поторкав пальцем блискучу, фарбовану модель букси. Він подивився, примружившись, на дірку від снаряда в стелі і мимохідь ударив ногою по чавунному маховику, немов перевіряючи його міцність. Боронований маховик загудів і похитнувся. Чоловік з вусами притримав його і, так і не сказавши нікому ні слова, затискуючи рід пахвою ясно-жовтий портфель, хазяйською ходою вийшов із ливарні на Лікарняний майдан.

— На другий раз нікого не пускати сюди без мого дозволу. Вештаються тут всякі сторонні, а потім, дивись, і моделі поцуплять, — дізнавшись про це відвідування дав розпорядження наш інструктор Козакевич.

Найбільше в житті Козакевич боявся, щоб у нього не потягли моделі шестерень, що були виточені із сторічного ясеня. Він позичив їх на

1 ... 6 7 8 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто біля моря», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто біля моря"