Читати книгу - "Авіаційний гурток"

Буржуазні держави це добре розуміють і хапаються, як можна більше, набудувати військових літаків. Отже, й ми - хочемо чи не хочемо,- але мусимо мати свою військову повітряну флоту. Але це все тільки до якогось часу. Справжнє ж велике значення авіації - не в тому! - Далі він говорив про те, що авіація, яка служила до останніх часів для військових потреб, незабаром буде служити культурним і науковим цілям.- Вже й тепер,- казав він,- почали будувати аероплани й дирижаблі для перевозки вантажу й пасажирів, для наукових дослідів. Прийде час, і вони будуть служити для зносин між далекими країнами, що між ними лежать пустелі та непроходимі ліси й болота...- Казав про те, що і в сільському господарстві теж авіація буде мати значення, що вже й тепер в Європі і у нас навіть із аеропланів фотографують землю й роблять межові плани, труять сарану на полях...- Зразу навіть трудно уявити собі,- казав він,- скільки всякого полегшення, скільки користі принесе людині авіація.

Слухають уважно, але погляд гострий - помітно, не дуже ймуть вони цьому віри. Зітхає хтось:

- Ехе-хе. Коли то тільки буде цеє...

- Та чи й буде...

- Як же воно не буде, коли вже воно майже є в людей. В Німеччині після війни вже почали будувати пасажирські й грузові дирижаблі, які хоч і не так швидко літають, як аероплани, зате можуть піднімати до 2000 пудів вантажу.

- 2000...- загуло в натовпі.- Ой щось мені того...

- Авіація росте неймовірно швидко,- казав далі літун,- ще недавно вважали, що найбільше без перепочинку аероплан може літати 25-26 годин, але в Америці вже літають більше 37 годин. Тепер аероплан без перепочинку може пролетіти до 3000 верстов, а за одну годину може пролітати мало не 400 верстов.

Загомоніли гаряче, замахали руками:

- Не було цього й не буде!.. Що він морочить голову, 3000 верстов... Де це видано? Це він уже трохи теє...

- Товариші, я не байки прибув вам провадити. Кажу те, що люди давно вже знають. А це видано було, щоб до вас у село прилітали з Києва? Що це, байка?

Тож і школярі:

- А пароплав - байка, а машина - байка, а оце-о - байка? - показують на свою моделю.

Притихли. Стриманіше:

- Не знаю, хто тільки буде на ньому літати?

- Хто буде літати? Будьте певні, всякий полетить. Колись, як повелися були залізниці, хіба наші діди не виходили з попами та з корогвами проти потяга, як проти нечистої сили, а тепер що ми бачимо - часом не дотовпишся і в вагон. Що? Може, неправда?

Сміються. Пом’якшали.

- Ми їздимо по залізниці, плаваємо пароплавом, любісінько будемо літати в повітрі. Та коли зважити добре, то на аероплані далеко менше буде небезпеки, ніж, скажемо, в потязі. Вже й тепер кажуть, що з аеропланами менше буває катастроф, ніж із потягом.

Повеселіли, жартують.

- Воно, правда, тут гайки вже не одкрутиш.

- І моста не зірвеш...

- І насипу ніякого, й ремонту не треба - вигода видима...

- Треба сказати, що тепер будують такі аероплани, що можуть сідати не тільки на землі, а й на воді. Так звані гідроаероплани. Лети, куди хочеш - через моря, через пустелі, через непроходимі хащі...

Один не втерпів, здвигнув плечима, усміхнувся:

- Це зовсім, як у тій казці. Оце якось мій школяр купив книжечку про Іванушку-дурачка, так там те ж саме: сів на горбоконика, не вспів озирнутись, як уже і в столицю дім-чав!..

Сміх. Хтось додає:

- А я читав, як один іще на такому килимку летів...

Почали гомоніти, сміятись. Сміявся й літун.

- Бач, про це ви знаєте всі, а про справжні чудеса ніхто й не чув! А я ще скажу,- казав він далі,- що й у казці не вигадано нічого кращого од аероплана. Навпаки, на аероплані, мені здається, далеко зручніше літати, ніж на різних кочергах, мітлах, жлуктах та килимах. Там сиди, та й трусись, та держись.

Сміються всі.

- Та ще й добре держись,- уставив хтось.

- Що? Мо' доводилось? - Сміх.

Інші:

- Та годі! Тут діло, а вони...

- Інше діло на аероплані. От, скажемо, тепер у Парижі: треба вам у Лондон, купуєте собі квиток, увіходите, як у вагон... Повно людей, в кріслах, на канапах порозсідалися, книжки, газети читають. Підняло, понесло вас - вам байдужісінько. На протязі всієї аеролінії, що тягнеться на 380 кілометрів, у різних місцях прив’язані аеростати, що вказують дорогу - вже не зблудить. Кожних 60 кілометрів - аеродром; там - станції, полустанки з сигналами, з маяками. Про якусь небезпеку вам і в голову не приходить. Подорожуючи, розмовляєте радіом з тими станціями, над котрими пролітаєте, розпитуєте передні станції про погоду чи слухаєте концерти - чи то з Парижа, чи Лондона. Поки те-се - незчулись, вже й у Лондоні. Ні, я все ж таки з більшою охотою полетів би на аероплані, ніж на якомусь жлукті,- додав він, сміючись.

Довго ще говорили, часом жартували, сміялись, але помітно вже було - думніші стали очі в людей, більш довірливий голос. Кінчив літун побажанням:

- Хай же живе наша червона авіація, хай росте, шириться вона у нашому багатому, талановитому краї! - Шукав очима школярів-авіаторів.- Хай живуть молоді піонери, що кинули у вашому селі перше проміння свідомості щодо цієї великої, для всякої країни необхідної справи!

Дехто аж загорівся:

- А що? Хай і наших знають! Наша Ковалівка теж не абищо. Молодці школярі.

- Слава! Слава! - Вхопили на руки Петра, Андрія, Матвія, далі всіх членів авіаційного гуртка, більших і малих, гойдали вище голови.

XII. В КИЇВ ПО СІЛЬ

- Громадяни! Товариші! - махає руками літун.- Увага! Маю ще вам сказати дещо.

Помалу затихли. Усміхаються.

- Хто хоче проїхати на аероплані до Києва й назад? Можна взяти двох - одного з більших школярів, другого - коли із дорослих хто охочий. Хто сміливий? Хто на голову міцний?

Зашуміли, загули, і незабаром із членів гуртка вийшов наперед Петро, якого товариші вибрали одноголосно, схвильований, радісний. З дорослими справа улагодилась не так швидко. Всі хотіли, але всі боялись.

- Хай ось Максим Мичка летить: він на морях плавав.

- Ні, Мички шкода - дітей багато, хай летить Григор - він бурлака, у нього ні жінки, ні дітей...

Регіт.

- А жінкам можна?..

- Можна!

Зацокотіли, тоненько