Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Рік 1918, Київ 📚 - Українською

Читати книгу - "Рік 1918, Київ"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рік 1918, Київ" автора Дмитро Іванович Донцов. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 35
Перейти на сторінку:
березні чи в квітні). На вулиці ніби йшов, ніби стояв, когось чекаючи, Липинський. Мав вигляд людини, яка або щось згубила, або когось чекала, або заблукала, не знаючи виходу. По розмові тоді з ним, виніс вражіння, що такий дійсно був його настрій в тім домі божевільних, в який обернула Київ і Україну політика Центральної Ради. Цей настрій був знайомий мені тоді. По кількох тижнях перебування в Києві, — я опублікував кілька статтей в "Новій Раді", ворожучи хуткий упадок демо-соціялістичного режиму.

Весь вечір, поза 12 годину, шаліла страшна буря зі зливою.

22 червня.

Вчорашня буря зірвала хрест з Михайлівського монастиря і поламала кілька тополь на Бібіковськім бульварі. Був у Дорошенка, питався мене про Льонґіна Цегельського, якого покликав до праці в міністерстві. На загал беручи, мій давній колєґа з Петербурґу, не мав щастя у виборі співробітників. Те саме закидав йому і гетьман у розмові зо мною.

З голосів преси про мій відчит — "Культура примітивізму" (про російську культуру): "Відродження" — позитивно, "Рабочая Жизнь" — лається. "Русской Голос" — досить обєктивно, трохи з іронією, під заголовком —"Что дала русская культура г. Донцову". Оповідали мені, що два москалі з ґазетних кол, які були на моїм відчиті, плакали — зі злости[9].

23 червня.

Треба піти до о. Щепанюка. Дістав я лист від одного священика, благає зробити все на всеукраїнськім Соборі православного духовенства, щоби вибрали Головою церкви митрополита Шептицького. Запізно! Антоній — тріюмфатором[10].

25 червня

Нові сенсації, які зробилися щоденними. В кафе-ресторані "Франсуа" оповіли мені, що в гетьманських кругах, серед землевласників, оповідають про зміну кабінету — в їх дусі. Чутки одна від одної дурніша: новий тайний договір з Україною, окупація, війна між Австрією і Німеччиною, перелапана радіограма про союз німців з московськими монархістами для відбудови "єдиної і неділимої" Росії і т. п. Цікаво для характеристики бажань і настроїв.

26 червня.

Був у мене Л. зі Львова. Оповідав, що більша половина галицької суспільности поділяє погляди львівського "Українського Слова". Спершу, в Галичині — був він ліпших надій. Казав, що приступлення до гетьманського режиму Дорошенка і мене, трохи захитало погляди безоглядних сторонників Центральної Ради в Галичині. Тепер Л. є трохи розчарований, але надії не тратить.

Кістяковський, з приводу вибуху страйку друкарів, хоче садити страйкарів на півроку до тюрми. Мабуть, лише на словах.

О 6-ій годині у гетьмана в палаці. Переді мною був Д. Маркович, вставлявся за арештованих кооператорів у Винниці. Коли я ввійшов в кабінет гетьмана, він вже мав відомості про стлумлення повстання в Звенигородщині[11]. Був в найліпшім настрою і найліпшої віри. Не доцінює ваги хвилини. Гетьман зависає в повітрі. Від нього вже починають відвертатися його підпора — великі землевласники, а симпатій дрібних хліборобів режим, здається, ще не здобув.

З його припоручення в часописі для хліборобів, яку доручив мені видавати в Києві, старатимусь створити з тих хліборобів фундамент для режиму. Чи удасться?

27 червня.

У Шишманова. Дуже отвертий політик. Оповів мені, що кабінет Радославова упав через Добруджу і недостачу збіжжя. З України болгари нічого не дістають. З Румунії все йде до Німеччини. Кондомініюм Центральних Держав в Добруджі дратує всіх. Просив Шишманов звести його з деякими нашими політиками.

О 7-ій годині на засіданні видавничої комісії (уряд плянує видання клясиків української літератури). О 8-ій годині в Орликівського. Кількох поляків, правобережних великих земельних власників і цукрових промисловців. Дуже добре говорять по-українськи. Ліпше від многих "мартівських українців". Були і Шемет з Міхновським, і Біленький. Із знайомих мені українських поляків був присутний теж Йоахім Волошиновський, редактор часописі "Дзєннік Кійовскі". Ініціятором цих зборів був, теж присутний, Липинський, який такими сходинами продовжував свою передвоєнну роботу — зєднання польської шляхти Правобережжя для української справи. В той час видавав в тій цілі "Пшеґльонд Крайови" і опублікував брошуру — "Шляхта на Українє". Тоді розходилося про навернення польської аристократії до української національної ідеї, тепер — до державної. На зборах мене зробили головою. Одразу поставлено постулят української державности, принятий всіма. Деякі з присутних поляків пробували закидати про політичну унію. Дістали з нашої сторони делікатну, а від Міхновського — навіть неделікатну відправу. Маю вражіння, що як би Україна сконсолідувалася в міцну державу, у твердих формах, то за двадцять літ всі поляки наші стали б українцями.

28 червня.

Увечері у гетьмана. Приняв мене в палацовім парку. Авдієнція тривала коротко. Говорили про біжучі справи. Дав йому карикатуру на нього з одної петербурзької ґазети. Українська хата, на призьбі сидить гетьман Скоропадський, в гетьманськім жупані, шабля і булава на землі, — і колише дитину в колисці, причепленій під деревом. В колисці (у формі німецького шолома) як спеленута дитина — український козак з довгим вусом, витягнув одну руку і — реве. Під карикатурою підпис: "Баю-бай, пусть тебе пріснітся рай"!..

Гетьман сміявся.

Говорив з ним про Крим, про нові кроки, конечні, щоби змусити кримський уряд числитися з Україною — економічний бойкот, в разі потреби — бльокада півострова з нашої сторони. Не знати що з того вийде, бо німці хваляться, що довозитимуть все потрібне кримчакам — Дунаєм. Гетьман обіцяв приняти кримську делєґацію, яку я мушу щойно намовляти піти до гетьмана.

З палацу пішов до Липинського. Завтра їде до Відня. Говорили про холмську справу. Думає, що нам треба бути в сталім контакті. В. Калиновичеві дав припоручення в своїй часописі бити трівогу з приводу Криму. Кілька днів перед тим, як покликав мене на працю гетьман, з припоручення віцеміністра Вишневського, Калинович (і Косинин) дістали від гетьманського уряду фонди на видання інформаційної часописи в німецькій мові у Відні. Post factum можна було замінити цих людей иншими. Калинович, лівий демократ, зараз по перевороті умів знайти стежку до нового уряду. Перед тим був гімназійним професором у Галичині.

Положення стає чимраз трудніше. Многі представники влади на провінції роблять там Росію з допомогою німецького війська і арештовують українців. Це збуджує злобу до німців і до тих, хто їх покликав.

Вертав пізно до дому з Мик. Галущинським. Оповідав плітки з "вірогідних" джерел про ріжні комбінації в звязку з зміною кабінету. Спеціяльно говорилося про "кабаре етранже" (міністерство закордонних справ) на Терещенківській. Казав, що мав до мене вступити др. В. Старосольський, який приїхав з Одеси, щоб у Києві стрінутися з галицькими делєґатами до гетьмана[12].

4 липня.

У Києві зїзд московських втікачів. Тут є П. Мілюков, був. міністер Керенського, багато монархістів. Маємо певні звістки, що вони конспірують з

1 ... 6 7 8 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рік 1918, Київ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рік 1918, Київ"