Читати книгу - "Твори"

вона вкладала всю свою зовнішню звабу, всю чарівну силу свого розуму, немало музичних вечорів, коли біля рояля, де ще бриніли струни, біля сторінок партитури, сповнених співучої душі композитора, вони тремтіли від однакового зворушення, щоб нарешті вона помітила в погляді приборканого чоловіка принижене благання знесиленої любові. Вона-то, кокетка, добре розумілася на цьому! Вона так часто, з хижою, як у кішки, спритністю та з невичерпною цікавістю збуджувала в чоловіків, яких їй щастило спокусити, ту таємну й жорстоку недугу! Вона тішилася, бачачи, як поступово заполоняє їх, як скоряє, панує над ними, завдяки непереможній жіночій могутності, як стає для них Єдиною, стає свавільним і владним Кумиром. Інстинкт війни й завоювання розвився в ній поступово, як розвиваються приховані недуги. Може, ще в роки подружнього життя в її серці зародилася потреба мститися, невиразна потреба відплачувати чоловікам за те, що вона витерпіла від одного з них, узяти гору, зігнути їхню волю, зламати опір і теж завдати їм болю. Але головне, вона вдалася кокеткою, і як тільки відчула себе вільною, то взялася переслідувати й приборкувати закоханих, немовби мисливець переслідує дичину, — просто задля втіхи бачити, як вони падають. Але серце не прагнуло хвилювання, як серця ніжних і вразливих жінок; вона не шукала ні всепоглинаючої пристрасті одного чоловіка, ані щастя взаємного кохання. їй-лише треба було бачити довкола себе загальний подив, пошану, поклоніння, любовний фіміам. Хто тільки одвідував її оселю, мусив бути рабом її краси, і ніякий духовний інтерес не міг її надовго прив’язати до тих, хто опирався її кокетуванню, нехтував кохання взагалі чи любив іншу. Щоб стати її приятелем, треба було закохатися в неї; зате до закоханих вона виявляла надзвичайну запобігливість, чарівну уважність, безмежну ласкавість, щоб утримати коло себе всіх, кого вона полонила. Коли вже хтось потрапляв до почту її поклонників, то ніби належав їй по праву переможця. Вона керувала ними спритно й мудро, відповідно до їхніх вад, добрих прикмет і до характеру їхніх ревнощів. Хто вимагав занадто багато, того вона проганяла, коли хотіла; потім, як вони розумнішали, знову допускала їх, але на суворих умовах; і, немов розбещене дівча, так тішилася з тієї знадливої забави, що їй здавалося однаково цікаво і зводити з розуму старих панів, і крутити голови молодим.

Можна було б навіть сказати, що вона відмірювала свою прихильність відповідно до навіяної нею пристрасті; і гладун Френель, нікому непотрібний і неповороткий статист, був одним з її фаворитів, бо вона знала й відчувала, якою несамовитою пристрастю він охоплений.

Вона не була зовсім байдужа до чоловічих чарів, але вона зазнавала лише перших поривів захоплення, відомих їй-самій і погамованих тієї миті, коли вони могли б стати небезпечні.

Кожен новак приносив своїм любовним славослів’ям, нову ноту, а також щось невідоме у своїй натурі — особливо люди мистецтва; в них вона відчувала яскравіші й тонші відтінки, вишуканість і гостроту почуттів, що час від часу будили в ній нетривку мрію про велику пристрасть і довгі зв’язки. Але під тиском мудрого побоювання й обережності, вагання і недовіри вона завжди стримувала себе, поки нарешті поклонник переставав її хвилювати. До того ж вона, як дитя свого часу, була наділена тим скептичним баченням, що швидко позбавляло ореолу навіть найвидат-ніших людей. Як тільки вони закохувалися в неї і в душевному сум’ятті втрачали свої показні пози й величні звички, вони починали здаваггися їй усі однакові — бідні істоти, над якими лона панує силою своїх чарів.

Одне слово, щоб така довершена жінка, як вона, могла покохати чоловіка, він повинен був би мати неоціненні якості.

А проте вона дуже нудьгувала. Вона не любила світського товариства, де бувала, лише скоряючись звичаю, і де терпляче висиджувала довгі вечори, стримуючи позіхання і дрімоту; забавлялася там лише витонченим базіканням, власними задирливими примхами, мінливою цікавістю до тих чи інших речей і людей; захоплювалася тим, чим милувалася і що цінувала, лише настільки, щоб не занадто швидко відчути огиду до того, але й не стільки, щоб знайти справжню радість у прихильності чи в забаганці; змордована нервами, а не бажаннями, не знаючи тих почуттів, що до краю захоплюють душі прості й палкі, вона жила у веселій суєті, без наївної віри в щастя, шукаючи лише розваг і вже знемагаючи з утоми, дарма що вважала себе задоволеною.

Вона вважала себе задоволеною, бо гадала, що вона найпривабніша та найобдарованіша з усіх жінок. Горда своїми чарами, що їхню силу вона не раз випробувала, закохана в свою своєрідну, примхливу й звабливу красу, впевнена в дотепності своєї думки, що давала їй змогу вгадувати й розуміти силу речей, яких не бачать інші, пишаючися своїм розумом, що його так високо цінували стільки видатних людей, і не усвідомлюючи обмеженості свого світогляду, вона вважала себе за майже виняткову істоту, за рідкісну перлину в цьому банальному світі, який видавався їй порожнім і одноманітним, бо була для нього занадто гарна.

Ніколи у неї навіть не виникало підозріння, що вона сама — неусвідомлена причина своєї постійної нудьги, а звинувачувала в тому інших і покладала на них відповідальність за свій смуток. Коли їм не щастило розважити її, звеселити, а тим більше захопити, то лише тому, що їм бракувало привабливості й справжніх чеснот.

— Усі нудні до смерті,— казала вона сміючись. — Терпимі лише ті, що мені подобаються.

А подобалися їй переважно ті, що вважали її за незрівнянну. Добре знаючи, що нічого не здобудеш без зусиль, вона всіх старань докладала, щоб спокушати; на її думку, не було нічого приємнішого, як тішитися виявом захопленого погляду й розчуленого серця — цього несамовитого м’яза, що починає тріпотіти від одного слова.

Вона дуже дивувалася, що їй так важко підкорити собі Андре Маріоля, бо з першого ж дня відчувала, що подобається йому. Потім поволі збагнула його недовірливу'натуру, потаємно уражену, дуже ніжну та зосереджену, і, використовуючи ці його риси, виявила до нього стільки уваги, стільки щирої симпатії, що він нарешті скорився.

Особливо за останній місяць вона стала відчувати, що він захоплений, збентежений при ній, мовчазний і гарячково збуджений, але все ще втримується від освідчення. Ох, ті освідчення І Правду кажучи» вона не дуже-то їх любила, бо коли доки були занадто палкі, занадто відаерті, їй доводилося бути суворою. Двічі вона мусила навіть розгніватися і заборонити приходити до себе. Але ж дуже втішалася з боязких виявів кохання, з напівпризнань, з натяків скромних, з таємного поклоніння; і вона справді виявляла винятковий такт і вміння, домагаючись від своїх