Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Володимир 📚 - Українською

Читати книгу - "Володимир"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Володимир" автора Семен Дмитрович Скляренко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 164
Перейти на сторінку:
столу.

- Я? - щиро здивувався Микула. - Що мені? Яким вийшов з села, таким і повернувся.

Сварг поставився до слів Микули не так, як Бразд, вони його не здивували.

- Так я і знав! - промовив він. - Не там була брань, де ти ходив...

Микула здивовано подивився на брата.

- Є й нині, - посміхнувся Сварг, - і хозари і булгари, і печеніги, і ромеї, і сваримось ми з ними всіма, але найтяжча брань тут, у землі нашій, людина йде на людину.

- Хто ж іде і супроти кого? - тихо запитав Микула.

- Оці, - відповів одразу ж Сварг, - Кожема в Острі, Бразд у нашому Любечі і ще багато таких, як вони, взяли в князів і один у одного всякі пожалування: землі й ліси, озера й гони на ріках - усе в їхніх руках.

Микула щиро здивувався, що нині Сварг став ворогом Бразда, і той одразу це помітив.

- Не дивуйся, не дивуйся, Микуло, - сказав він. - Ти думаєш, чого це Сварг нарікає на Бразда, адже є в нього терем, корчениця, на його дворі працюють смерди? Але, - із жалем крикнув Сварг, - у мене немає того, що має Бразд: земель і лісів, а без них людина ніщо!.. Корчениця, - замислився він, - о, я думав колись, Микуло, що коли маю корченицю, то маю все - золото, срібло. Проте я забув, що до корчениці треба мати ще й руду, ліс, дерево. Та й чого, скажи, я став би про це думати, адже береги Дніпра, де брав руду, ліси, де стояло дерево, - це було моє, твоє, людське. Аж кинувся я брати в берегах руду, а там знамена... Чиї береги? - князя, Кожеми, Бразда... Кинувся я в ліс - знамена. Чий ліс? - князя, Кожеми, Бразда. Отак князі, Кожема та Бразд обігнали мене, все собі та й собі, а мені... Пам'ятаєш, тієї ночі, коли ми ділили батьківську спадщину, Бразд говорив: "Візьми, брате Сварг, усяку кузнь, ти ж її полюбляєш..." Я й узяв кузнь, кую тепер, а всі багатства в Бразда.

Микула розгонисте й голосно засміявся.

- Ти чого смієшся? - запитав у нього Сварг.

- Як же мені не сміятись, - відповів одверто він, - прийшов, походив по Любечу, думав, що тільки я виродок з роду, а що ти, брате Сварг, живеш у згоді з Браздом...

- Ні!.. - вдарив по столу кулаком і крикнув Сварг. - Братів нині вже немає, багатий багатому нині також ворог.

- Бачу! - з гіркотою сказав Микула. - Троє було нас у батька Анта, і двоє досі йшли проти одного. Нині ж усі троє стали вже ворогами...

- Не говори так, - перебив його Сварг. - Хто ж є твій ворог?

- Купу я до брані взяв у Бразда, думав, що кров'ю сплатив її. А він каже: "Віддай!" Чим же я йому купу цю віддам ?

- Ха-ха-ха! - засміявся Сварг. - А ти йому купи не віддавай!

- То тоді я стану обельним холопом у брата.

- А яку ти брав купу в нього? - поцікавився Сварг.

- Коня, рало, три четверики жита. Сварг, що ворушив устами в той час, коли Микула перелічував, одразу сказав:

- Дві гривні кун і п'ять рєзан...

- Не розумію, - промовив Микула.

- Зате я розумію, - сердито сказав Сварг. Він устав, пішов у кліть, довго там чимсь бряжчав, повернувся і поклав на стіл чотири золоті зливки і десяток різаних шматочків срібла.

- Візьми, - сказав Сварг.

- Нащо?

- Дві гривні кун і п'ять рєзан віддай Бразду.

- Почекай, Сварг! Як же це так, що ти даєш мені оці гривні й рєзани?!

- Я тобі нічого не даю, а тільки позичаю. Ти мене не бійся, не бійся, - поклав на плече Микули свою руку Сварг. - Прийдеш до мене, допоможеш, щось зробиш...

- Ні, - відповів Микула. - Чи в тебе, чи в Бразда купа - однаково... Отепер я бачу, куди нас завела брань...

7

Микулі приснився батько Ант. Це було так просто і звичайно. Микула часто бачив уві сні батька Анта. Той вів з ним бесіди, щось радив, проти чогось застерігав, і Микулу це не турбувало, отже, душа батька - старійшини роду Анта, думав він, не пішла, як і душі всіх пращурів, з хижі, а живе під вогнищем, в пізню годину ночі прокидається, літає над вогнем і по хижі, розмовляє з Микулою. Він не бачив нічого дивного в таких снах, а радів навіть, що душі пращурів його не забувають.

І цієї ночі Микулу стурбував не сон. Поговорила душа Анта й пішла. На вогнищі червоно тлів жар, з пітьми на стіні виступали почеплені на кілочках меч, щит, лук. Загорнувшись у потерте хутро, на помості спала Віста. В хижі було тихо, спокійно. Спати, тільки спати!..

Але неспокійно було на душі в Микули. Він довго сидів, почухався, ліг, пробував заснути - і не міг. Тоді Микула обережно, щоб не збудити Вісту, підвівся з помосту, постояв над вогнищем, а там тихо, босий, у сорочці та ногавицях пройшов по долівці, одчинив двері, вийшов надвір. Чому так сталось, хто знає, але Микула якийсь час постояв серед двору, а далі пішов, пішов, видерся на вал городища, рушив до рядових могил, під якими спочивали старійшини роду Ант, Уліб і далекий прапрадід - старійшина-витязь Воїк.

Була тепла ніч, високо вгорі висів на небі місяць, він уже щербився - Перун із тризубцем у руках наступав на духів пітьми, на злі сили, - край місяця ніби присипаний попелом.

На землі було тихо, в зеленкуватому промінні місяця темнів, як довгий ряд бортневих колод, Любеч, там не горів жодний вогник, з лівого боку широкою підковою чорнів ліс, десь серед дерев блимав вогник у корчениці брата Сварга, звідти ж долітали удари двох молотів - все кує й кує Сварг лемеші, мечі, лемеші, мечі...

По праву руку від Микули линув Дніпро. Микула аж зітхнув: дивно чудовий був у цю пізню годину ночі Дніпро - повноводий, могутньострумний, широкий, голубий у місячному промінні. Десь серед ночі почувся удар і сплеск, либонь, скинувся сом, недалеко на рівному плесі щось зарябіло, там виринають з глибин, зупиняючись табунами, дивляться крізь товщу вод на місяць величезні рибини. Води дніпрові линуть

1 ... 6 7 8 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володимир», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володимир"