Читати книгу - "Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?"

Постановка проблеми створення єдиного світового уряду не нова. Однією з офіційних організацій, що підтримують цю концепцію, є орден Ілюмінатів, заснований 1 травня 1776 року Адамом Вейсгауптом, професором канонічного права в університеті Інгольдштадт у Баварії. Цей орден, як Фенікс із попелу, завжди відроджується в періоди активної фази світової революції під різними вивісками й новими ідеологічними міфами. Однак мета його завжди незмінна і професором Вейсгауптом визначена так: “Необхідно встановити універсальний режим та всесвітню імперію...”

Усі сучасні масонські організації спрямовують свою діяльність на досягнення цієї мети. Це всесвітнє братство має своїх членів в Америці, і вони також підтримують створення єдиного світового уряду. Про цю таємну організацію Пауль Фішер у своїй книжці “За дверима ложі” (Fischer Paul. Behind the Lodge Door. Published by Shield Publishing, Inc., Washington D.C. 1988) писав: “Масонство врешті-решт правитиме світом”.

Доктрина нового світового порядку розроблялась американськими геополітиками починаючи з 70-х років, і вперше була озвучена президентом Сполучених Штатів Америки (США) Джорджем Бушем у 1991 році. Після закінчення війни в Персидській затоці президент Джордж Буш і радник з національної безпеки генерал Брент Скаукрофт проголосили кінець війни як початок нового світового порядку. Фактично президент США публічно заявив, що загибель Кувейту — річ другорядна. А досягнення, єдине й суттєве, — пришестя нового світового порядку.

29 січня 1991 року президент Буш звернувся до свого народу і до конгресу США з такими словами: “На карту поставлено дуже багато й значно важливіше, ніж одна маленька країна. Це велика ідея нового світового порядку, в якому розрізнені нації з’єднаються воєдино, поставивши перед собою велику спільну мету: досягти головної мрії людства — миру й безпеки, свободи і справедливого закону. Такий мир вартий нашої боротьби, вартий майбутнього наших дітей”.

До цього американські геополітики розглядали два варіанти розвитку подій у “холодній війні” з Радянським Союзом. Перший передбачав повну перемогу Заходу в геополітичній дуелі зі Сходом, а другий — конвергенцію (злиття) двох ідеологічних супротивників у щось єдине і встановлення нового світового порядку й створення світового уряду.

Другий варіант концепції, що виникла задовго до остаточної перемоги Заходу в “холодній війні”, отримав назву “мондіалізму”. Зміст цієї концепції полягає в неминучості повної планетарної інтеграції, переходу від множинності держав, народів, націй і культур до “уніформного світу”. Новий американський проект “світового уряду” назвали “мондіалізм” — від французького слова mond — світ. Новий світовий порядок і месіанство окремих націй, народів і є завуальованою формою ідеї створення світового уряду. Через те що засоби масової інформації контролюються представниками “обраного народу”, ці ідеї всіляко замовчуються, особливо в нашій країні.

Витоки цієї ідеї можна побачити в деяких утопічних та хіліастичних рухах, що беруть свій початок у Середньовіччі. В її основі лежить уявлення про те, що в певний кульмінаційний момент історії всі народи Землі об’єднаються в єдиному Царстві, де не буде суперечностей, трагедій, конфліктів і проблем, характерних для звичайної земної історії. Окрім суто містичної версії мондіалістської утопії, існували також її раціоналістичні версії, однією з яких можна вважати вчення про “Третю еру” позитивіста Огюста Конта (1798-1857) або гуманістичну есхатологію Готхольда Ефраїма Лессінга (1729-1781).

У 1852 році О. Конт стверджував: “...людство — це всесвітня вітчизна, покликана об’єднати, принаймні в майбутньому, всіх мешканців планети. Це спільнота здатних до асиміляції поколінь: як тих, що живуть нині, так і тих, що пішли зі сцени; й, нарешті, — поколінь прийдешніх; до нього, людства, не належать хіба що нерони, робесп’єри та бонапарти — одне слово, ті, хто порушує своїми діями людську гармонію; індивід сам по собі не існує, являючи тільки абстракцію... Людство є всесвітньою сім’єю; воно було б нею, якби люди були достатньою мірою братами, але насправді цього ще немає; ось чому вітчизна поки що нагадує собою величезну межу між індивідом і сім’єю”.

Ще раніше, в “Маніфесті комуністичної партії”, який з’явився на замовлення ордену Ілюмінатів, К. Маркс та Ф. Енгельс сформулювали подібні ідеї, явлені в таких гаслах, як, наприклад, “Пролетарі всіх країн, єднайтесь!”

Американці від давен плекають претензії на свою винятковість. Ще від перших поселенців-пуритан, які прибули на американський материк у XVII столітті й намагалися реалізувати біблійний заповіт “міста на пагорбі”, де всі поселенці рівні й вільні. Відтак експансія принципів свободи та демократії подається як вияв логіки божественного провидіння. Від цієї думки до ідеї призначення Америки реформувати увесь світ і вести його за собою — один крок. Уже в середині XIX століття деякі американські ідеологи стверджували, що невдовзі СІЛА стануть центром, навколо якого всі нації об’єднаються в єдиний народ, що СІЛА, подібно до сонця, зроблять “благотворний вплив на країни Європи, а далі й на азійські імперії”. Філософ Дж. Фіксе в 1895 р. стверджував, що незабаром усі країни світу стануть англійськими — мовою, релігією, своїми політичними звичаями й, значною мірою, за кров’ю народів, що їх населяють.

Отже, ідея провідної й керівної ролі СІЛА спочатку в Латинській Америці, а потім і в Західній Європі, сформульована в так званій доктрині Монро (1823 рік), до середини XX століття поширилась у світі.

Найчіткіше ці настанови проголошувалися в гаслі “американського століття”, який сформулював політолог Г. Льюїс у 1941 р.: “XX століття значною мірою має стати американським століттям”. Американські капіталісти, вчителі, лікарі, агрономи й інженери, підтримувані американською міццю, стверджував він, мають взяти на себе тягар білої людини, повсюди являючи “стабільність” і “прогрес” американського зразка.

Мондіалістські ідеї найчастіше сповідували помірні європейські, й особливо англійські, соціалісти (деякі з них були об’єднані