Читати книгу - "Кров Дракона. Хто із нас жертва?"

— Якого дідька ви забули на кордоні із Тальгрієном? Ви схожі на розбійників, а в цих краях особливо не наживешся.

— Війна на носі, дядьку, а ми й пішли добровольцями.

— Отже, шпигуни?

Чоловік змовчав, але кивнув головою, яка постійно трусилася.

— Що це за дівчата, про яких ви говорили? — згадавши розмову чоловіків, запитав Фалмін, знову направивши меча на поганця.

Чолов’яга ще більше заскімлив, а за мить і зовсім заплакав, немов мале хлоп'я.

— Що ви із ними зробили? — прокричав Фалмін, схопивши найманця за комір шкіряної куртки.

— Ми…ми…в озеро…я…не хотів… — ледь видавив із себе покидьок.

Фалмін, почувши ці слова, на мить завмер, дивлячись великими та злими очима на створіння, яке все більше переставало бути схожим на людину в його очах.

— Що ви з ними зробили? — тихо запитав чаклун, стиснувши руків'я меча.

— Ми…зустріли двох дівчат…вони…заблукали. Ми…хотіли… — волоцюга знову заскімлив, проте Фалмін нічого не робив, лише чекав. — Сука, я казав Яшику, щоб не зачіпав…не зачіпав їх…але…він згвалтував і…втопив їх…втопив.

Після цього виродок знову зайшовся плачем, напевно, усвідомивши скоєне. Фалмін весь цей час стояв мовчки, поглянув кудись вгору, на небо, де повільно бігли хмари.

— Прошу, помилуй…помилуй…я більше ніколи так не буду, — скімлив пискливим голоском найманець.

Фалмін поглянув на чоловіка поглядом ненависті, вагався, приймав рішення щодо його долі. І, схоже, він все ж таки вирішив. Нічого не сказавши, чаклун попрямував до Гора, який запитливо дивився на господаря.

— Дякую, пане, дякую, — розбивався в подяках найманець, все ще не в змозі перебороти тремтіння в голосі.

Фалмін підійшов до коня, завмер. Почувши голос поганця, знову задумався. Дві дівчини, котрі заблукали. Без батьків, без надії та сповнені страху. Саме так, напевно, зараз себе відчуває Ельгіда. Його єдина донька. Чаклун декілька хвилин стояв і думав. Згадував.

«Якщо давати Злу другий шанс, то невдовзі воно буде всюди. У кожному будинку, у кожному королівському замку й трактирі. Цьому не бувати».

Він зціпив від злоби зуби, миттєво підійшов до чоловіка, який все ще лежав на землі, вдарив його перший раз ногою в груди, поваливши повністю на землю, а другий раз каблуком чобота прямо по горлянці, переламавши шию. Поганець помер одразу, навіть не встигнувши зрозуміти, що життя йому так і не було даровано.

Полем тоненькими язиками поповз дим, принісши із собою вологу й холод. Неподалік, десь в лісі, задерши велику рогату голову, загурчав лось. Сонце сховалося, замість нього почав падати лапатий сніг.

Фалмін не спав в таку рань, можливо, взагалі не спав цієї ночі, очікуючи будь-якої миті приходу Хаскіра і його дружини. Він вирішив залишитися, дочекатися покидьків і задати їм декілька запитань, перш ніж піти далі.

Той факт, що Хаскір міг привести із собою більше п'яти чоловік, не лякав Фалміна. Він хотів пролити чиюсь кров у цей день, у нього вже давно чухалися руки. І ось, почулося тупотіння підков і приглушений голос вершника, за цим голосом одразу зазвучало ще декілька.

Вбитий покидьок не обманув — Хаскір і справді був не сам, що викликало у Фалміна диявольську посмішку.

У дворик заїхало шість коней із верховими, в повному спорядженні. Кожен мав на поясах мечі, одягнені були в шкіряні куртки, поверх яких було надіте сюрко. Усі по одному спішилися, взяли коней за вудила, повели до привідчиненого сараю. Підозр поки що ні в кого не було.

Низькорослий блондин із кривим носом, який ішов попереду, зупинився, наче щось запідозрив. Його люди також збавили хід, здивовано спостерігаючи за поведінкою свого ватажка.

— Хаскір, що не так? — запитав пошепки той, який був найближче до командира.

— Наших не чутно, — сказав підозріло Хаскір. — Повинні б уже прибути.

— Може, поїхали до села? — запропонував свою версію інший чоловік, спостерігаючи за тим, як його кінь гризе вудило.

— Закрийте хавала! — шикнув Хаскір хрипло, звузивши очі до щілинок і пильно вдивляючись у вікна сараю. Почекавши, махнув рукою, даючи знак рухатися вперед.

Вони прийшли до будівлі, оточивши її з усіх сторін. Всередину заходити не поспішали.

— Нутром чую, щось тут не так, — буркнув велетень із поламанив носом, стоячи біля одного з вікон, куди саме зазирнув один із його дружків.

— Курва матір!

Уся шістка як один підбігли до товариша, оголюючи мечі. Прямісінько під стелею, на поперечних балках, які пересікали сарай, на мотузці висіло два закривавлених тіла, в яких поганці впізнали своїх товаришів-розвідників. Хаскір зайшов всередину, голосно вилаявся і пнув носаком чобота обрубок руки, що лежав у нього під ногою.

— Хто це сука зробив?! — закричав ватажок, наче дикий звір кидаючись до копиць сіна, тицяючи у них мечем. — Я їх, придурків недороблених, на кіл посаджу, а потім четвертую, знову посаджу на кіл і знову четвертую! — верещав чоловік.

Інші забігалися шукати, нишпорити по кожному закутку великого сараю, намагаючись натрапити на бодай якийсь слід вбивць, але нічого так і не змогли знайти.

— П'ятірка, Кряжик, Ятрик, бігом на двір, обшукайте все довкола, а якщо знайдете, живим брати хто б не був і ким не був! Я