Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86"

188
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86" автора Василь Миколайович Іванина. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 73
Перейти на сторінку:
свого майбутнього шефа.

Обличчя генерала скидалося на гравюру, на яку художник не пошкодував штрихів: сила-силенна зморщок свідчила про досить похилий вік, а землисто-сірий колір шкіри — про те, що шеф справді все життя провів під землею.

Хіггінс перегорнув останню сторінку і холодно глянув на Едварда.

— Ви цивільна людина, Макклорі, — мовив після тривалої паузи. — Достеменно цивільна. Школа. Університет. Працювали. Правда, небагато. Воліли більше подорожувати. Одне слово-інтелігенція. Отже, що вас, містер інтелігент, змусило присвятити себе армійській службі?

— Обставини особистого характеру, сер.

— Привабила військова романтика?

— На жаль, мені не шістнадцять.

— Тоді що ж?

— Містер Безробіття, сер.

— Гм… Ну, особисто мене цей містер не цікавить. Мені важливо, щоб ви не були слиньком.

— Мені не зовсім зрозуміле ваше побажання.

— Ще раз повторюю: мені дуже важливо, щоб ви не виявилися слиньком! Ясно?

— Поясніть, будь ласка, детальніше.

— Із задоволенням.

Хіггінс натиснув на одну з кнопок на столі. Десь унизу тихо зашелестів мотор. Важкі портьєри, що закривали стіну праворуч від генерала, розсунулися в обидва боки. За ними висіла величезна схема. Вона світилася на стіні, як кіноекран.

— Це Лоурі. — Хіггінс, не обертаючись, показав великим пальцем на схему. — Тут базуються вісімнадцять міжконтинентальних ракет типу “Титан”. Їх цілком досить, аби перетворити на кладовище цілий континент. Але поки що вони перебувають в екзотичних “гніздах великих птахів”: так називають підземні шахти журналісти. Ваші колеги, містер інтелігент. Вас направляють на шахту номер три. На посаду офіцера наведення. На місце нині покійного лейтенанта Кеннана. Не дуже давно ваш попередник з дурного розуму застрелився. Тому я й попереджаю вас — тут не Діснейленд. Тут підземна ракетна база стратегічного призначення. Тепер вам зрозуміло моє побажання?

— Цілком.

Хіггінс спідлоба недовірливо зиркнув на Едварда і раптом різко нахилився над столом. Він буквально ліг на нього грудьми і втупився в Едварда знизу вгору, просто в очі.

— Сумніваюся. Ви, містер інтелігент, очевидно, гадаєте, що ми заховали ракети під землю з естетичних міркувань. Або від негоди, щоб вони не застудилися. — Куточок генеральського рота мляво піднявся: Хіггінс, мабуть, посміхався. — А чи відомо вам, містер інтелігент, що під час атомного бомбардування Хіросіми водопровідники, що працювали в тунелях міської каналізації, у клоаці, залишилися живими?

Едвард стенув плечима.

— Не знаєте? — Генерал, задоволений собою, відкинувся на спинку крісла. — О, ця операція виявилася для нас вельми корисним експериментом. Адже форми озброєної боротьби змінилися за самою своєю суттю. Згадайте, містер інтелігент, романи із старовинного життя. У добрі давні часи противникові кидали рукавичку. В нашу епоху йому кинуть ядерну бомбу. І, ясна річ, не одну. Раніше супротивники сходилися віч-на-віч. Тепер наші цілі перебувають за тисячі миль одна від одної. І найефективніший спосіб влучити в них — підземні ракети.

— Перепрошую, сер, але цього добра вистачає не тільки у нас.

— Не заперечую. Вистачає. Але якщо людству знов доведеться починати з Адама і Єви, то хай уже краще вони будуть американцями. Для цього потрібно небагато. Зовсім небагато, містер інтелігент. Треба переконати всіх, що війна неминуча, і закопатися всією нацією. В землю, в шахти, в бункери, у сховище… В клоаки, хай йому чорт!

Хіггінс сягнув у шухляду письмового стола і, понишпоривши серед паперів і папок, видобув звідти коробку сигар. Запалив. Обличчя його, і так ледве видне у тьмяному світлі настільної лампи, зовсім розтануло в густому сигарному диму. Здавалося, Хіггінс поринув у свої думки, відгородившись від співрозмовника димовою завісою. Із сизої імли раптово долинуло:

— Тепер вам усе ясно, містер інтелігент?

— Так, сер, — збентежено відповів Едвард.

— Забирайтесь на свою шахту. Ви побачите там маленьку підземну Америку. Але будьте певні, містер інтелігент, невдовзі вся Америка вирушить у земні надра.

Сержант зовнішньої охорони шахти перевірив документи Едварда і провів його до ліфта.

— Спуститеся вниз, другі двері праворуч, — пояснив він. — Це житловий бункер офіцерського складу. Спитаєте там коменданта, він вас влаштує.

У житловому бункері було повно офіцерів. Одні лежали на койках, інші з’юрмилися навколо столу, де четверо з азартом грали в карти. Майже всі були в сорочках, без кітелів. З-за тонкої пластмасової перегородки лунала музика з “Фауста”. Низький захриплий голос підспівував Мефістофелю:

Сатана радіє там,

радіє там…

Крізь завісу тютюнового диму невиразно проступали сірий бетон стін, ліжка в два яруси, безладно розкидані на них журнали, газети, обмундирування. Едвард голосно спитав, де можна знайти коменданта бункера. З ліжка неохоче підвівся високий червоновидий товстун. На його невдоволеній фізіономії було написано: “Чого тобі, негіднику, треба? Не бачиш — відпочиваємо?!”

— Лейтенант Брайлі вас слухає, — похмуро пробасив товстун.

— Едвард Макклорі, — відрекомендувався Едвард. — Мене прислали до вас замість Кеннана.

Обличчя Брайлі спочатку видовжилося, потім розпливлося в посмішці.

— Новачок! — радісно вигукнув він, потираючи руки. — Но-о-ва-чо-о-к! — проспівав, з насолодою вслухаючись у свій голос і ніби не вірячи самому собі. — Леді і джентльмени, до мене! — заволав раптом Брайлі на весь бункер. — Новачок на місце Кеннана! Оце новина, хай йому чорт!

Едварда оточили офіцери. Він одразу заволодів загальною увагою.

— Давненько до нашого погрібця не навідувалися новачки! — вишкірив зуби Брайлі. — Без них, їй-бо, нудно! Радий, дуже радий познайомитися! Сподіваюся, ритуал бойового хрещення залишимо без змін? — Брайлі окинув офіцерів запитливим поглядом. Всі ствердно закивали головами.

— В такому разі містерові Метісону приготуватися! — наказав Брайлі.

Наперед виступив рухливий чорнявий суб’єкт з відверто нахабним поглядом. Він поправив на волохатих грудях уявну краватку-метелика, відкашлявся і миттю прибрав позу співака — виконавця старовинних романсів: голова натхненно відкинута, зухвалі очі напівзаплющені, руки схрещені на грудях.

— Леді і джентльмени, — задушевним голосом звернувся до офіцерів Брайлі. — Бойова тривога! Маестро, прошу вас.

“Маестро” несподівано голосно зойкнув. Цей протяжливий зойк віддалено нагадував виття сирени.

— Дякую. — Брайлі під оплески публіки церемонно потиснув руку Метісону. — Леді і джентльмени, прошу уваги! Оголошується хвилинна бойова готовність. Хвилина… тридцять секунд… п’ятнадцять… п’ять… дві…

Брайлі виждав паузу.

— Старт!!! — ревнув він і швидко змахнув рукою.

В бункері згасло світло. З темряви пролунали стогони і пронизливі вигуки. І раптом — гуркіт, супроводжуваний прокльонами. Одразу ввімкнули світло. На бетонній долівці в неприродних позах лежали Брайлі і ще двоє. Один з них, Метісон, стискав у руках запорошений речовий мішок. Біля стіни, струшуючи з себе пил, стояв Едвард.

— Слухайте, ви, — сказав він, відступаючи про всяк випадок до дверей. — Якщо хтось спробує ще раз накинути на мене цей…

Він не встиг договорити. Метісон, скрегочучи зубами, метнувся до нього з відверто ворожими намірами. Едвард відхилився вбік, спіймав Метісона, що за інерцією летів повз нього, за руку і миттю вивернув її

1 ... 6 7 8 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86"