Читати книгу - "Чорний Загін"

Ми вирушили в море, щоб укласти угоду. Капітан видав Там-таму цілковиту свободу дій. Ми з Лейтенантом поплили з ним, щоб дати йому копняка, якщо його почне заносити. Мовчун і півдесятка солдат супроводжували нас, щоб справити враження. Біля Острова нас гукнули митники з баркаса. Вони навіть не встигли рушити з місця, як наш і слід прохолов. Я присів і глянув попід щоглу. Чорний корабель вимальовувався щораз більший і більший.

-- Клятий корабель – цілий плавучий острів.

-- Завеликий, -- буркнув Лейтенант. – Під час бурі така громадина розлетиться на тріски.

-- Чому? Звідки ти знаєш? – навіть переляканий, я продовжував цікавитися своїми побратимами.

-- В молодості я ходив у море юнгою. Тому й розбираюся в кораблях. – Його тон відбивав будь-яку охоту розпитувати далі. Більшість хлопців воліють тримати своє минуле при собі. Чого ще можна очікувати від банди негідників, яких утримує разом тільки спільна боротьба проти цілого світу.

-- Не завеликий, якщо хтось володіє відповідними чарами, -- заперечив Там-там. Він весь тремтів та вистукував на барабані безладний, тривожний ритм. Він і Одноокий однаково ненавиділи воду.

А на маєш! Таємничий чорнокнижник з Півночі. Корабель чорний, як смола в пеклі. В мене почали здавати нерви.

Команда опустила трап. Лейтенант швиденько піднявся на борт. Побачене справило на нього враження.

Сам я не моряк, але здавалося, на кораблі дійсно панували дисципліна і порядок.

Молодший офіцер вказав на Там-тама, Мовчуна і мене, та попросив йти за ним. Він повів нас вниз по сходах, а потім коридорами в напрямі до корми. По дорозі він не промовив ані слова.

Посланець з Півночі сидів, схрестивши ноги, на розкішних подушках, на фоні розчинених вікон, в каюті, гідній східного падишаха. Я витріщився, широко відкривши рота. В Там-тама жадібно запалали очі. Посланець засміявся.

Його сміх приголомшив нас. Тонкий смішок, що скоріше личив би якійсь п’ятнадцятилітній красуні в нічній таверні, ніж потужному магові, перед яким тремтять королі.

-- Пробачте, -- сказав він, вишукано прикриваючи рукою місце, де був би його рот, якби не чорний моріон. Потім додав: -- Сідайте.

Мої очі мимоволі полізли на лоба. Кожну репліку він вимовляв зовсім іншим голосом. Там в шоломі зібрався цілий комітет, чи що?

Там-там жадібно ковтнув повітря. Мовчун, як то Мовчун, просто мовчки сів. Я зробив те саме і намагався не сильно докучати господарю своїм переляканим, допитливим поглядом.

Цього дня Там-там виявився не найкращим дипломатом. Він відразу ж бовкнув:

-- Синдик довго не протримається. Ми хочемо домовитися…

Мовчун тицьнув його пальцем ноги в стегно.

-- Оце і є наш відважний принц злодіїв? Наш герой з сталевими нервами? – пробурмотів я.

Легат тихо засміявся.

-- Ти їхній цілитель? Док? Пробач йому. Він просто знає хто я.

Холодний-прехолодний страх обійняв мене своїми темними крилами. На скронях виступив піт. Спека була тут ні до чого. Прохолодний морський вітерець віяв крізь відчинені вікна, вітерець, за який люди в Берилі готові були б вбити.

-- Не потрібно боятися мене. Мене прислали запропонувати союз, вигідний як Берилу, так і моєму народу. Я й надалі переконаний, що ми можемо досягти згоди – але не з теперішнім автократом. Перед нами проблема, яка вимагає спільного рішення, але ваш контракт ставить вас у дещо незручне становище.

-- Він знає все. Немає сенсу щось говорити, -- прохрипів Там-там. Він стукав по барабану, та амулет не допомагав йому. Там-там задихався.

-- Синдик не неприступний, -- зауважив легат. – Навіть під вашою охороною.

Там-там немов язика проковтнув. Посланець поглянув на мене. Я знизав плечима.

-- Допустимо, Синдик помре, поки ваш загін захищатиме Бастіон від розлюченого натовпу?

-- Ідеально, -- сказав я. – Але залишається питання нашої подальшої безпеки.

-- Ви розганяєте натовп, тоді виявляєте мертвого Синдика. Таким чином ваш контракт закінчується і ви залишаєте Берил.

-- І куди нам податися? Як втекти від ворогів? Міська Когорта від нас не відстане.

-- Скажи Капітану, що якщо, після смерті Синдика, я отримаю письмове прохання виступити посередником при визначенні його наступника, мої сили змінять вас в Бастіоні. Ви покинете Берил і станете табором на Стовпі Болю.

Стовп Болю – це виступ мису, вкритий чисельними маленькими печерами. Він висувається у море на відстані дня маршу на схід від Берила. Там розташований маяк-сторожова вежа. Назва походить від стогону вітру, коли він віє крізь печери.

-- Це клята пастка. Ті підери просто оточать нас і будуть гигикати, поки ми не поїмо одне одного.

-- Човни доволі легко прослизнуть туди та заберуть вас.

Дзень–дзелень. В моїй макітрі тривожно задзвонив дзвоник. Цей сучий син має нас за дурнів.

-- Якого біса ти допомагатимеш нам?

-- Ваш загін буде безробітним. Я з радістю підпишу з вами контракт. На Півночі потрібні хороші солдати.

Дзень–дзелень. Впертий дзвоник не вщухав. Він хоче найняти нас? Якого милого?

Щось підказувало мені, що зараз не варто питати про це. Я змінив тему.

-- А що з форвалаком? – Зробив я хід конем.

-- Тією тварюкою, що вирвалася з гробниці? – голос посланця нагадував воркотання коханої жінки, що манить тебе. – Можливо й для неї знайдеться робота.

-- Ти зможеш її контролювати?

-- Коли вона виконає свою місію.

Я згадав блискавку, що знищила заклинання ув’язнення на бронзовій плиті, яка тисячу років опиралася будь-яким втручанням. Я впевнений, що нічим не зрадив своїх підозр. Проте посланець засміявся.

-- Може так,