Читати книгу - "Чорний Загін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він жестом прогнав нас.
-- Просто віднеси скриньку! – Капітан гаркнув на Красунчика. – А потім тягни свою сраку сюди.
Красунчик взяв кур’єрську скриньку і пішов.
-- Ще хтось хоче щось сказати, вилупки? У вас був шанс позбутися мене. Ви його просрали.
Всі були як на голках. Капітан зробив посланцю зустрічну пропозицію і той запропонував своє заступництво у випадку смерті Синдика. Красунчик поніс відповідь Капітана.
-- Ти не знаєш, що витворяєш. Ти не знаєш з ким зв’язуєшся, -- бурмотів Там-там.
-- Так просвіти мене. Ні? Док. Яка там ситуація?
Я щойно повернувся з вилазки в місто.
-- Там дійсно чума. Хоча, я з такою раніше не зустрічався. Напевно, що форвалака -- вектор.
Капітан глянув на мене скоса.
-- Лікарський термін. Вектор це переносник інфекції. Чума вибухає навколо тих місць, де знаходили її жертви.
-- Там-там? Ти ж знаєш цю тварюку, -- гаркнув Капітан.
-- Ніколи не чув, щоб вони розносили хвороби. Ніхто з наших, хто заходив у гробницю не захворів.
-- Переносник не має значення, -- втрутився я. – Головне – чума. Ситуація тільки погіршиться, якщо люди не почнуть спалювати трупи.
-- В Бастіон чума ще не проникла, -- зауважив Капітан. – І в неї є свої плюси. Припинилося дезертирство солдат з гарнізону.
-- В кварталі Сліз мене зустріли доволі вороже. Вони на межі нового вибуху.
-- Коли?
-- Два дні. Три – максимум.
Капітан закусив губу. Петля на нашій шиї затягувалася.
-- Нам потрібно…
Крізь двері протиснувся Трибун гарнізону.
-- Біля воріт збирається натовп. У них таран.
-- Ходімо, -- наказав Капітан.
Ми розігнали їх за кілька хвилин. Витратили при цьому кілька стріл та кілька казанів з окропом. Натовп розбігся, осипаючи нас прокльонами й образами.
Опустилася ніч. Я залишився на стіні, спостерігаючи на відстані, як містом блукають смолоскипи. Натовп розвивався, в нього з’явилася нервова система. Якщо в нього з’являться мізки, ми опинимося у вирі революції.
З плином часу смолоскипів поменшало. Сьогодні вибух нам не загрожує. Можливо завтра, якщо спека і вологість стануть незносними.
Невдовзі справа я почув дряпання. Потім тріск. Шкрябання. Тихенько, ледь чутно щось наближалося. Мене охопив жах. Я заціпенів немов горгулья, що прилаштувалася над воротами. Вітерець перетворився в арктичний вітер.
Щось прослизнуло над зубцями стіни. Червоні очі. Чотири лапи. Темне як ніч. Чорний леопард. Він рухався плавно як вода в струмку. М’яко спустився сходами у двір і зник.
Мавпа, яка живе в моїй голові, прагнула стрімголов залізти на дерево, пронизливо заверещати та почати жбурлятися лайном і гнилими фруктами. Я втік до найближчих дверей, побіг критим коридором до помешкання Капітана і зайшов без стуку.
Капітан лежав на ліжку, закинувши руки за голову і втупившись в стелю. Самотня свічка кволо освітлювала кімнату.
-- Форвалака в Бастіоні. Я бачив, як вона перелізла через стіну, -- пропищав я тонким, як в Гобліна, голосом.
Він фиркнув.
-- Чув, що я сказав?
-- Та чув, Док. Забирайся. Дай мені спокій.
-- Слухаюсь, сер.
Зрозуміло. Щось його гризло. Я відступив до дверей…
Пролунав довгий, пронизливий і безнадійний крик, який раптово обірвався. Він донісся з апартаментів Синдика. Я витягнув меч, вибіг крізь двері й… налетів на Красунчика. Красунчик впав. Я стояв над ним і тупо намагався збагнути, чому він повернувся так швидко.
-- Ходи сюди, -- наказав Капітан. – Хочеш, щоб тебе вбили?
З апартаментів Синдика пролунали нові крики. Смерть не перебирала.
Я затягнув Красунчика в кімнату. Разом ми закрили й забарикадували двері. Я стояв, спершись на двері спиною, закривши очі й важко дихаючи. Можливо це тільки моя уява, але мені здалося, що я почув гарчання, коли щось тихо пройшло повз нас.
-- Що далі? – запитав Красунчик. Він побілів як полотно. Руки в нього тремтіли.
Капітан закінчив шкрябати листа. Вручив його Красунчикові.
-- Далі ти ще раз підеш туди.
***
Хтось грюкнув у двері.
-- Чого треба? – гаркнув Капітан.
Обізвався голос, приглушений грубими дошками.
-- Це – Одноокий, -- сказав я.
-- Відчиняй.
Я відчинив. В кімнату проштовхнулися Одноокий, Там-там, Гоблін, Мовчун та ще з десяток інших. Враз стало душно і тісно.
-- Людина-леопард вже в Бастіоні, Капітане, -- сказав Там-там. Він забув постукати в барабан, який понуро висів у нього на стегні.
Ще один крик з апартаментів Синдика. Отже, моя уява таки підманула мене.
-- Що нам робити? – запитав Одноокий. Коротун з темною, зморщеною шкірою, не вищий за свого брата, одержимий дивним почуттям гумору. Одноокий був на рік старший за Там-тама, але в їхньому віці вже ніхто не зважав на це. Якщо вірити Літописам, обом було понад сотню років. Він був переляканий. Там-там був на межі нервового зриву. Гоблін та Мовчун також тремтіли.
-- Воно переб’є нас одного за одним.
-- Його можна вбити?
-- Вони майже непереможні, Капітане.
-- Їх можна вбити? – в голосі Капітана забриніли сталеві нотки. Йому теж було страшно.
-- Так, -- визнав Одноокий. Видавалося, що він трохи менше переляканий, ніж Там-там. – Всіх можна порішити. Навіть ту істоту на чорному кораблі. Але ця погань сильна,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний Загін», після закриття браузера.