Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"

— Я вас ніколи не бачила раніше і навіть не думала, що ви такі красиві!

Кілька істот підбігли до Йора й Інбара і засичали на них.

Іолла забрала руки від своїх супутників і зробила кілька кроків уперед.

Халкіррі заспокоїлися і, оточивши дівчину, сіли біля неї. Іолла присіла навпочіпки і продовжила своє вітання.

— Я вірю, що такі славні кішечки не бажають нам зла, — проговорила дівчина.

Кілька тварин підійшли до неї зовсім близько. Іолла обережно витягнула руку і, не перестаючи говорити, стала гладити цих лімпійських бестій.

Пара халкіррів, що залишалися біля чоловіків, трохи покрутилися навколо них, а потім, кілька разів зашипівши на лімпійців, швиденько підбігли до своїх побратимів. Вони теж хотіли отримати порцію людської ласки. Інбар і Йор тільки переглянулися. Поки, як кажуть, все йшло за планом.

Іолла ж, не перестаючи воркотати, піднялася і стала обережно просуватися в бік лісу. Халкіррі, немов зачаровані, пішли за нею. Лише іноді деякі з них оберталися і поглядали на полонених, які стояли біля входу в печеру.

Коли відстань між ними збільшилася до двадцяти кроків, Інбар зашепотів Йору:

— Ну що, хлопче, давай, ворушись.

— А вона?

— Її не тронуть. Давай іти.

Йор мовчав.

— Он бачиш ліворуч яр? — не вгамовувався Інбар, — судячи зі звуків, по його дну протікає великий струмок. Його перейдемо, сховаємося на час, і вважай, все!

— Я так не можу, — прошепотів Йор.

— Ти для чого на цю планетку прилетів?

Хлопець знизав плечима: «Сам знаєш, але Іоллу тут не залишу».

Дівчина тим часом уже підводила халкіррів до дерев.

— Тоді давай так, — запропонував Інбар, — нирнемо в яр. Там пошумимо. Ці тварини поженуться за нами. Ми їх налякаємо імітатором, виберемося з яру з іншого боку, краєм лісу вийдемо сюди, заберемо дівчисько і хода!

— Гаразд! — погодився Йор.

План, звичайно, був авантюрний, але що поробиш!

— Тоді давай непомітно відходити до яру, — прошепотів Інбар і обережно зробив крок ліворуч.

Йор зробив те саме, боком підсуваючись до сивоволосого.

Халкіррі, здавалося, зовсім забули про них. Усе було спокійно і, чоловіки продовжували обережно, бочком, просуватися в потрібному напрямку. До його краю залишалося зовсім небагато, як раптом за їхніми спинами пролунав звук, що нагадував клацання пальців. Мить — і вся халкіррська братія, грізно сичачи і тріпотячи крилами, вже оточила втікачів. Йор та Інбар обернулися і побачили невелику на зріст людину, одягнену в костюм учасника Ігор, яка стояла нагорі, саме над входом у печеру. Стояла і беззвучно сміялася.

— Мені було цікаво спостерігати, як ви пересуваєтеся боком, — потім хрипло проговорив чоловік.

— Привіт, привіт, Флечмене, друже! — відгукнувся Інбар. — Я вже думав ми і не зустрінемося більше.

— Вітаю тебе, Інбаре. І всю твою компанію. А ви, дівчино, підходьте, підходьте. Халкіррчики справді вас не тронуть… поки я не дам команду. А про «не зустрінемося», Інбаре, — продовжив Флечмен, — я б тебе не зупиняв, але бачу, ти забув правило: не можна тікати відразу вперед, по таким будуть палити відразу всі гармати. Ти ж досвідчений, чого смикнувся? Залишився б у тіні до часу, а потім рвонув: хіба б я втручався тоді? А так… До того ж, ти підсилився тренованим хлопцем і, що не маловажно, розумною розважливою дівчиною. Ви могли б дуже швидко добратися до Еігара. Ось мені і дали команду — і ви тут.

— Про що він говорить і, взагалі, хто це? — невдоволено запитав Йор в Інбара. Хлопця починала дратувати поведінка цього незнайомця.

— Це Флечмен, Йоре, — пояснив Інбар. — Його професію можна назвати «Таємний виконавець бажань на Лімпі».

— Чиїх бажань? — запитала Іолла.

— Ну, очевидно тих, хто більше заплатить, — відповів Інбар і звернувся до Флечмена, — виходить, ми не повинні першими досягти фінішу?

Флечмен посміхнувся: «Нагорі інші Лімпійські Ігри».

— Про що це ви? — дивувався Йор. Іолла теж знизала плечима.

— Ставки, дорогі мої, ставки, — пояснив Інбар, — хтось поставив на когось. І його тепер будуть намагатися довести без втрат. Ми вирвалися, і нас зупинили. Але хтось поставив, як видно, і на нас. Ось тому Флечмен має відпустити нас цілими і неушкодженими. Так?

— Саме так, — посміхнувся виконавець бажань.

— А коли? — відразу поцікавилася Іолла.

— Завтра, — була відповідь.

— Це неможливо! — вигукнув Йор.

— Тут усе можливо, — відповів Флечмен, — не дуже то гарячкуйте, юначе. Халкіррчики цього не люблять. А захочете побігати, так з лісу ще зграя вискочить, і я вже нічим не зможу вам допомогти.

Йор стиснув щелепи, жовна заграли на його вилицях. «Повернутися додому ні з чим?!» — запалало в його голові. Цілих три роки наставник готував його… їхнє маленьке місто віддало всі гроші в банківську систему, щоб Йор міг тренуватися і взяти участь в Іграх… і перемогти! І ось тепер якийсь Флечмен із противними кошаками будуть йому погоду робити?!

Настрій Йора не лишився непомітним від досвідченого ока Інбара.

— Спокійніше, спокійніше… — прошепотів він Йору і злегка поплескав його по спині. — Не дратуйся, не заводься завчасно —