Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Іолла взяла Йора за руку.
— Йоре, — м’яко проговорила вона, — не нервуйся. Послухаймо Інбара — він досвідчений…
Йор почав було заспокоюватись, але потім знову роздратувався.
— Я тобі не халкиря, жінко, — кинув він Іоллі, — щоб мене втихомирювати. Давай, Інбаре, врубай імітатор, налякаємо цих тварин для початку.
— Хлопче…
— Роби, що кажуть, старий, бо я сам кинусь на них!
— Тоді одягніть електрошокові рукавички, — поміркувавши кілька секунд, проговорив Інбар, — будемо відбиватися.
І він поліз у кишеню.
Через секунду імітатор запрацював, видав звук, щоправда, якийсь незрозумілий. Йор — побачив, як широко від жаху розкрилися очі Іолли. Наступної миті найближча пара халкіррів вчепилась у ногу Інбара.
— Ех ти! — вигукнув той. — Переплутав, нездара!
Йор, усе зрозумівши, швидким і сильним рухом відірвав двох кішок від Інбара і кинув їх убік. Ті шльопнулися і лишились нерухомими: подіяли спеціальні рукавички, що були на руках у хлопця.
Імітатор нарешті видав потрібний звук, що нагадував рикаюче нявчання. Халкіррі відразу відскочили від полонених. Йор піймав одну істоту і з силою жбурнув нею у Флечмена. Той саме щось вихоплював зі свого заплічного ранця.
Паралізований халкірря з силою вчепився в груди виконавця бажань і повалив його на гранітну поверхню.
— Тепер у яр! — крикнув Йор, підштовхуючи вперед пораненого Інбара.
— Іолло, швидше!
Йор схопив розгублену дівчину за руку, попередньо відключивши рукавички, і кинувся вбік яру.
Інбар, уже маневруючи, витягнув з кишені імітатор і направив його на лімпійських кішок.
Ті, очевидно, були розгублені і не знали, що їм робити. Їхній господар, упавши, не піднімався. А навколо лунав бойовий клич їхніх непримиримих суперників — хаалкірів. Тому халкіррі то підбігали до Флечмена, то відбігали до лісу. Деякі з них кинулися навздогін втікачів.
Ті вже стрімголов неслися прямо на дно яру. Йор встиг пригальмувати в самому кінці спуску. Опинившись на березі великого струмка чи невеликої річки, Йор доклав усіх зусіль, щоб зупинити Інбара та Іоллу, які котилися донизу.
— Давай уперед, у брід! — голосно вигукнув Йор.
— Дивіться! — крикнула Іолла і показала рукою нагору.
Чоловіки підняли свої голови. На краю крутого спуску показалося біля десятка халкіррських голів.
До того ж, як на зло, заклинив імітатор.
— Тоді тим більше, уперед! — повторив Йор і зі своїми товаришами стрибнув у холодну воду.
У цей час їхні переслідувачі, дико заволавши, кинулися донизу. Утікачі були на середині річечки, коли зграя досягла берега. Відіпхнувшись від землі і допомагаючи собі напівкрилами, халкіррі стрибнули в річку. Кілька кішок приводнилося прямісінько біля Йора, і йому довелося зупинитися і розвернутися, щоб відбити цю атаку. Першій кішці він заїхав озброєним кулаком прямо в морду. Удар був настільки сильним, що тварина підлетіла вгору і, зробивши в повітрі сальто, уже непритомна, звалилася на голови своїх побратимів. Другій вдалося схопити Йора за рукав, але Інбар, наспівши, швидко впорався з нею. Третьою зайнявся сам Йор, і та тільки встигла вискнути. І ще принаймні сім кішок, підпливши до лімпійців, накинулися на них.
— Дівчинко! — крикнув Іоллі Інбар, — забери в мене імітатор, вибирайся на берег і заміни блок живлення!
Та швидко взяла пристрій в Інбара, устигнувши ще при цьому хлопнути рукавичкою по морді лімпійській кішці, що запливла з правого боку.
— Давайте разом вибиратися звідси, і швидше! — прокричала Іолла. — Не захоплюйтесь бійкою, дивіться!
І вона знову вказала рукою на край урвища. Звідти вже зривалися донизу кілька десятків халкірр.
— Ох же і… — вилаявся Йор.
Ще через кілька секунд вода навколо них забурлила. Халкіррі з якимось диким остервенінням рвалися на відступаючих.
— Ах, ти!.. — знову вилаявся Йор: йому щойно розпороли щоку і на чолі з’явилося кілька кривавих подряпин.
— Такого ніколи не ще було! — важко вимовив Інбар. — Їх чимось напічкали!
Раптом над річечкою рознеслося грізне хаарське ричання.
Кішки, які були в річці і які залишились на березі, завмерли. Ричання повторилося.
— Слава Силам Небесним! — вигукнув Інбар, повертаючись до Іолли. — Запрацював!
Але дівчина лише здивовано озиралася по боках. В обох руках вона тримала розібраний імітатор.
— Це не він… — розгублено мовила вона.
Йор теж обернувся і подивився вгору, звідки він почув якийсь незрозумілий шум.
З іншого боку яру, з його схилу, летіло донизу два десятки незвичайних істот. Вони були схожі на гепардів, але з крилами, не такими, як у лімпійських кішок, рудиментними, а справжніми, великими.
— Хаалкіри! — радісно викрикнув Інбар і замахав рукою зграї, що наближалася. — Анво, виручай!
У ту ж мить кішки, що насідали на лімпійців, відразу повернули до берега.
Хаалкіри, немов шуліки, накинулися на своїх недругів. Хоч тих було і більше, але вони, деморалізовані, не змогли виявити гідного спротиву.
Натхнений таким поворотом подій, не в змозі стримуватися, Йор понісся за відступаючим ворогом. Вибравшись на берег, лімпієць почав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоб ніхто не здогадався», після закриття браузера.