Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Навіщо читати 📚 - Українською

Читати книгу - "Навіщо читати"

253
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Навіщо читати" автора Шарль Данциг. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 57
Перейти на сторінку:
Читати задля ненависті

Дехто читає з ненависті. Це письменники, які заздрять своїм братам з цеху, та критики, які заздрять геть усім. Перші кажуть: «Ми не читаємо, ми один за одним спостерігаємо». Дуже благородно. Вони, гадаю, зневажають Мальро[17], який, читаючи одержаний з «Ґалімара» рукопис молодого автора, ляскав себе по стегнах: «О, маленький товариш! О, маленький товариш!» (це розповів Берл[18]). Те, що цей молодий автор був тим, хто, як і П’єр Дріе Ла Рошель[19], теж писав погано, інша річ. Мальро міг сподобатися жанр, у якому писав Дріе, той, між іншим, належав своїй епосі, а коли ти виявляєшся автором своєї епохи, це виглядає дуже модерно. Мальро написав «Час зневаги», світ можна було б поділити на людей, яким подобається гірке задоволення зневаги, та на людей, які про це навіть не думають. Другим загрожує небезпека. Світ можна також поділити на тих, хто Мальро ненавидить, і тих, кому він подобається. Тривалий час ненависть до Мальро вказувала на певний тип людини. Пізніше це пройшло. Так було і з Камю. У 1955 р. нелюбов до Камю могла означати бажання вказати на його нелюдяність (фашист або сталініст); у 2010 р. політичні суперечки, в яких він висловив свою позицію, згасли, цього більше не спостерігаємо, хіба що в умах тих, хто знав ті часи, за них учепився і не може уявити літературних причин незгоди з Камю. Втім, і в 85 люди бувають розумними.

Що за поріддя ці письменники! Заздрості вистачить, щоб доверху наповнити сидячу ванну. Я, напевно, стану драматичним автором. Якщо вірити Педді Чаєфскі[20], автору «Латентного гетеросексуала» (1968), вони ненавидять один одного менше, ніж треба для того, щоб я їх читав. Власне, Антонія Фрейзер[21] розповідає про це у

«Ви вже їдете?» (Must you go, 2010). Це інтимний коментований щоденник її шлюбу з Гарольдом Пінтером[22], дуже цікавий і такий шикарний (so chic), можливо, навіть надміру. Дві сторінки могли б стати резюме того, чим у другій половині ХХ ст. невелика банда «лівого кав’яру»[23] могла б стати на Заході: англійською секцією, яка з трепетом зустрічає південно-американського революціонера, який відтоді став дрібним місцевим урядником Даніелем Ортега з Нікарагуа. Простодушність цих людей антипатії не викликає, бо вона йде від бажання зробити добре, коли систематичне протистояння прогресу інколи випливає з думки про зневагу.

Шукаючи приклад серед заздрісних критиків — їх не так і багато, — я кілька днів поспіль читав статті в одному журналі, сподіваючись саме на таких натрапити. Знайшов, але це не принесло мені радості. Таке відчуття, немов би довелося порпатись у смітнику. Я відкрив для себе жінку, великого суддю стилю інших, яка сама пише, як озлоблена ліцеїстка, оскільки ж ницість нею написаного поєднується з брутальністю, вона вважає себе дуже проникливою. І любить нападати на письменників. Той, хто на нас нападає, не завжди талановитий. Тож досить часто їм не залишається нічого іншого, крім вульгарності. Щоб компенсувати свою нездатність міркувати, вона пише в «Ми». Пишучи «ми» на сторінках, які в її журналі присвячені культурі, вона залучає до своїх злих тлумачень людей, яким незручно за цей клановий підхід. Таким чином ця прищувата вважає себе оракулом. Значить, буває література, яка плазує і бризкає слиною. За відсутності схильності до того, що не приносить мені задоволення, залишаю це дослідження моралістам.


А тепер ковток свіжого повітря

Тюрлю-пам-пам гострий роман

Тоді як років п’ятнадцять тому авторитетом була Біблія, у 2010 р. пунктом нової віри стало те, що «Красуня синьйора»[24] — погана книжка. Якось на телебаченні один сценарист напав на неї у моїй присутності. О боги, ким же вони себе вважають, ті сценаристи? Це запитання я залишив для себе й спробував відповісти на його зауваження. Вам не вдалося зробити якусь історію з роману Альбера Коена (думку про те, що у нього принаймні є хист робити інших відповідальними за свою неспроможність, я також залишив для себе), зауважив я, тому що це не роман-історія. Це роман персонажів, Аріани і Солаля. Солаль — один з найвродливіших зануд у французькій літературі, а створити один з найкращих персонажів зануд у французькій літературі — це не абищо. На додачу це ще й сатиричний роман, в який умонтовано роман середньовічний. Боячись, що

1 ... 6 7 8 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Навіщо читати», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Навіщо читати"